Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Августа було підходящим ім’ям для такого гордого створіння. Орлиця була майже три фути заввишки і навіть у каптурі примудрялася тримати голову високо й гордо.
— Вона відчуває, що ми на неї дивимося, — стиха мовила я.
Хтось переклав мої слова імператору, і він схвально мені посміхнувся.
— Одна мисливиця розуміє іншу. Зніміть ковпак. Нехай Августа й Ля Діоса познайомляться.
До орлиці обережно підійшов зморщений дід на зігнутих ногах. Він смикнув шкіряні мотузочки, що стягували ковпак на голові Августи, і тихенько зняв його з птаха. Золотисті пера на шиї орлиці наїжачилися від вітру, демонструючи свою будову. Августа, відчувши водночас і свободу, і небезпеку, враз розправила крила. То був жест, який можна було тлумачити і як намір негайно втекти, і як застереження.
Але Августа явно не бажала зі мною знайомитися. Із безпомилковим інстинктом повернула вона голову до єдиного хижака в компанії, який був небезпечнішим за неї. Метью й собі втупився у неї серйозними сумними очима. Августа скрикнула, немовби дякуючи йому за співчуття.
— Я наказав принести сюди Августу для того, щоб вона познайомилася з Ля Діосою, а не для того, щоб порозважати герра Ройдона.
— Дякую за те, що представили мене, ваша величносте, — сказала я, бажаючи заволодіти увагою похмурого імператора.
— Між іншим, Августа завалила двох вовків, — сказав Рудольф, підкреслено глянувши на Метью. Імператор наїжачився значно серйозніше, аніж пера на шиї орлиці. — І в обох випадках це був кривавий двобій.
— Якби я був вовком, то просто ліг би і дав дамі можливість робити все, що їй забажається, — ліниво зауважив Метью. Цього дня він був з ніг до голови викапаний придворний: в сіро-зеленому вбранні, з чорним волоссям, схованим під хвацькою шапкою, яка мало захищала від негоди, але давала можливість виставити напоказ на своїй верхівці сріблясту емблему: уроборо родини де Клермонів, щоб Рудольф не забував, з ким має справу.
Решта придворних пирхнули і захихотіли з його сміливої ремарки. Рудольф, переконавшись, що сміх не адресований йому, і собі розсміявся, і сказав, поплескавши Метью по плечу.
— Ми маємо ще одну спільну рису, герр Ройдон. — Із цими словами імператор поглянув на мене. — Ні ви, ні я не боїмося сильних жінок.
Напруженість спала. Сокільничий з видимим полегшенням повернув Августу на сідало і спитав імператора, якого птаха той хотів би використати для охоти на рябчиків. Рудольф довго й картинно вибирав. А коли зупинив свій вибір на великому кречеті, австрійські ерцгерцоги та німецькі князі накинулися на решту птахів, і в результаті суперечки залишився тільки один птах. Він був маленький і тремтів від холоду. Метью простягнув було до нього руку.
— Це — жіночий птах, — зневажливо пирхнув Рудольф, сідаючи в сідло. — Я наказав його принести спеціально для Ля Діоси.
— Попри своє ім’я, Діана не любить полювання. Але байдуже. Із цим яструбом-голуб’ятником полюватиму я, — сказав Метью. Він пропустив пута крізь свої пальці, випростав руку, і птах став на його обтягнуту рукавичкою кисть. — Привіт, красуне, — стиха мовив він, поки птах якомога зручніше розставляв лапи у нього на руці. І з кожним рухом його дзвіночки дзеленчали.
— Її звуть Шарка, — прошепотів головний єгер і посміхнувся.
— А її розум відповідає прізвиську? — спитав Метью.
— Не лише відповідає, а й перевищує, — весело вишкірився старий.
Метью нахилився до пташини і взяв зубами один із мотузків, що тримали її ковпак. Його рот опинився так близько до Шарки, цей жест був таким інтимним, що його можна було сплутати з поцілунком. Метью потягнув мотузок. Розв’язавши його, він із легкістю зняв ковпак вільною рукою і поклав прикрашену шкіряну торбочку до кишені.
Шарка закліпала очима, коли перед ними з’явився навколишній світ. Вона знову закліпала, допитливо поглянувши спочатку на мене, а потім на чоловіка, який її тримав.
— А можна до неї доторкнутися? — У м’яких прошарках брунатно-білих пір’їн було щось магічне й вабляче.
— Я б не став цього робити. Вона голодна. Гадаю, Шарці не вдається вполювати стільки здобичі, скільки їй потрібно, — сказав Метью. На його обличчі знову з’явився сумний і навіть задумливий вигляд. Шарка стиха скрикнула, не зводячи очей з Метью.
— Ти їй подобаєшся. — І недивно. Вони обоє за своїми інстинктами були мисливцями, і обоє були обмежені так, що не могли повністю віддатися поклику й жазі вистежувати й убивати.
Ми поїхали звивистою стежиною до річкової ущелини, яка колись служила ровом для палацу. Ріка висохла, а ущелина відігравала роль огорожі, яка не давала імператорській дичині забрідати до міста. Тутешня місцевість кишіла оленями, козулями та дикими кабанами. Випускали сюди й левів та інших представників котячих зі звіринця — у ті дні, коли Рудольф бажав полювати з ними, а не з птахами.
Я очікувала хаосу, але полювання було відрежисоване не гірше за балет. Щойно Рудольф випустив свого кречета, як птахи, що сиділи на деревах, хмарою здійнялися угору і чкурнули навтьоки, щоб не дістатися на обід хижому птаху. Кречет шугонув униз і помчав над підліском, зі свистом розсікаючи крилами повітря і дзеленькаючи дзвониками, прив’язаними до його лап. Переполохані рябчики вискочили з-під укриття й кинулися навтьоки, тріпочучи крилами і розлітаючись навсібіч. Кречет обрав собі ціль, вибрав зручний кут атаки — і кинувся на неї, щоб ударити пазурами та дзьобом. Рябчик полетів униз, а кречет наполегливо й безжально переслідував його до самої землі, де рябчика, ошелешеного й пораненого, було вбито. Єгері спустили псів і кинулися разом із ними по засніженій землі. Із ними загуркотіли копитами коні, і переможні вигуки чоловіків потонули в гавкоті собак.
Коли коні донесли вершників до місця падіння здобичі, ми побачили сокола, який стояв над здобиччю, прикриваючи рябчика крилами від потенційних суперників. Колись схожу позу прийняв Метью в Бодлійській бібліотеці, і я відчула, як він поглянув на мене, щоб пересвідчитися, що я поруч із ним.
Тепер, коли імператор вполював свою здобич, решта мисливців були вільні приступити до полювання. Усі разом вони вполювали понад ста птахів — достатньо, щоб прогодувати пристойну кількість придворних. Була лише одна сварка. Як це не дивно, сталася вона між розкішним сріблястим кречетом Рудольфа та маленьким брунатно-білим голуб’ятником Метью.
Метью тримався осторонь, їдучи позаду всієї мисливської чоловічої компанії. Він випустив свого птаха значно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом. Тінь ночі», після закриття браузера.