Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

— Бідолашна Ґрейсі, — шепотів Дон. — Це її улюблена шапка.　

Роман Монфор схопив мене за лікоть.　

— Навіщо ви вкрали цю шапку? — запитав він так повільно й виразно, ніби я була глуха. — І що за коричневу штуку ви там ховаєте? Можливо, наркотики?　

Shit[12], тепер я відчувала, як десь у мені зароджується дуже недоречний істеричний сміх. А ще нестримне бажання розридатися. Я вчепилася в шапку, мовчки розмірковуючи, що ж чинити далі. Що б зробив Ісус?　

Роман Монфор обернув голову, не відпускаючи мене.　

— Агов! Хтось може мені пояснити, хто ця особа, що поводиться в моєму готелі як божевільна?　

Я чула, як грюкнули двері кімнати консьєржа, і здогадалася, що це мсьє Роше вирушив мені на допомогу. Разом із тим Бен на рецепції почав було щось говорити. Та Ніко, паж, випередив їх обох.　

— Це Еполет, — сказав він і самовдоволено кивнув.　

— Це, перепрошую, хто? — Роман Монфор вирвав у мене з рук шапку з котячими вушками.　

— Еполет, — гордо повторив Ніко.　

— Це практикантка на рік, — втрутився Бен. — І вона чудово виконує свою роботу. Зараз, власне, вихідна, та, незважаючи на це, допомагає тут, унизу…　

— Я це можу підтвердити, — задихано промовив мсьє Роше. Він розгладив свій костюм. — Фанні Функе — найкраща практикантка на рік серед усіх, які тут коли-небудь були.　

— І що ж вона сховала в улюбленій шапці нашої гості? — гаркнув він, але якось притишено.　

Я знала, що він із радістю додав би гучності, але через гостей на сходах не наважувався.　

Я нажахано спостерігала, як він відкриває шапку.　

— Що це в біса таке?　

Усі зазирнули до шапки Ґрейсі. Вигляд був не найкращий.　

Дон заговорив першим.　

— Виглядає як шматок цілковито розтовченого шоколадно-вершкового торта, — сказав він, протягнув свого пальця й облизав його. — Єп. І смакує як шоколадно-вершковий торт. Тепер залишається питання, як він потрапив до шапки Ґрейсі.　

У мене було відчуття, що мої коліна підкошуються.　

Я купилася на собачу купку, вміло виліплену дитячими руками зі шматка шоколадно-вершкового торта. Навіть запах собі уявила.　

— Я не думаю, що нам варто заглиблюватись у деталі, Доне. — Бен зробив таке обличчя, ніби раптом усе зрозумів. Екстрамилий, ультраневинний погляд Дона не справив на нього ані найменшого враження. — Я перед цим бачив тебе зі шматком торта. Саме тут, на цьому місці. — Він звернувся до свого тата: — Фанні просто спробувала приховати незграбність Дона. Ось і все.　

— Шапкою? — буркнув Роман Монфор, розглядаючи мене прищуленими очима.　

Я дивилася на нього, цокотячи зубами. Тоді, на моє щастя, до дверей під’їхала чергова машина.　

— Я за вами наглядатиму, юна пані. — Роман Монфор втиснув мені в руку шапку Ґрейсі. — Приведіть її до ладу. Ми не терпітимемо в готелі ніяких дурниць.　

І, не чекаючи моєї відповіді, обернувся до Ніко:　

— Чого ви тут стоїте, як відморожений, і витрішки продаєте? Там же прибули нові гості.

6

Уночі мені наснилося, що я кружляла на струменях повітря довкола «Замку у хмарах» разом із сімома Хуґо, ніби була однією з них. Це було незвично — споглядати замок згори. Він виглядав, наче казкова, помережена тріщинами скеля, яка випиналася зі снігу, ніби шмат гори. Що нижче ми опускалися, то більше я могла розпізнати деталей. Стрімкі дашки веж, ковані перила даху, великий світильник на сходах, неначе у вікторіанській оранжереї. Унизу, в снігу перед готелем, стояв мсьє Роше разом із Забороненою Кішкою. Коли він мене побачив, то почав усміхатися, витягнув із нагрудної кишеньки хустинку і помахав мені нею.　

— Тепер ти будеш краще рости, Фанні, — сказав він. — Бо черв’ячка піймає рання пташка…　

І на цьому місці я, власне, прокинулася. Просто так, без жодної на те причини. Телефон показував чверть на п’яту. Я хотіла було перевернутись на інший бік, щоб додивитися свій прекрасний сон. Зрештою, в дитячу кімнату на четвертий поверх мені потрібно було аж на дев’яту годину. І прийти туди виспаною ніяк би не зашкодило. Тим паче, якщо Дон захоче втілити свої погрози і також там з’явиться.

Та не встигла я ще стулити повіки, як зі стіни почувся тихий стогін. Спершу нерішучий, та дедалі енергійніший і згодом більш схожий на якесь осудливе покашлювання. Через п’ять хвилин я не витримала й сіла на ліжку. Забитий трубопровід вирішив сьогодні вранці видати із себе всі стримувані останні кілька місяців звуки. Я увімкнула нічник і встала. Звичайно, це була тільки моя уява, та тепер трубопровід видавав звуки, схожі на задоволення. І, якщо чесно, я навіть почувалася до певної міри виспаною.　

— Рання пташка отримує принаймні вільну душову, — сказала я сама до себе. Надворі було так темно, хоч в око стрель, і я не могла розрізнити, чи падав ще сніг. Завивання і свист бурі припинилися. Я намагалася якнайтихіше прокрастися коридором.　

Я спокійно прийматиму душ, знаючи точно, що Гортензія, Камілла і компанія ще глибоко сплять.　

Коли я вчора прийшла зі своєї вечірньої зміни в кімнату, я влипла рукою в якусь м’яку штуку, намащену під дверною ручкою моїх вхідних дверей. А Гортензія і її три подруги, що явно мене чекали, намагаючись потрапити до себе в кімнату, ледве чи не застрягли в дверях, душачись зі сміху.　

Зубна паста під ручкою, ха-ха, як оригінально.　

— Хтось перечитався книжок про життя в гуртожитку, — сказала я, коли йшла попри них у душову, щоб змити зубну пасту. У це неможливо повірити, та вони всі були в однакових піжамах у горошок і з рюшами. — Що далі? Подушка-пердушка?　

— О-о-о! Практичка дується!　

Ідучи за мною у своїх піжамах у горошок і при цьому дурнувато регочучи, вони візуально й акустично страшенно нагадували мені стадо плямистих гієн із документального фільму, який я колись дивилась.　

— Ти що — геть жартів не розумієш?　

Ні. День тоді видався довгим. І достатньо веселим.　

Тепер я була десь приблизно так само налаштована жартувати, як антилопа гну з фільму, яку вполювали гієни і з’їли на вечерю.　

Розлючена, я змивала пасту з руки, поки Камілла, стоячи зліва від мене, біля сусіднього умивальника, самовдоволено розглядала себе в дзеркало.　

Ава, Гортензія і Забулаім’я зайняли праву сторону. Ава взялася заплітати своє довге темно-русе волосся. Забулаім’я грайливо підморгувала своєму відображенню в дзеркалі, а Гортензія мочила