Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Келен кивнув, його очниці блиснули в світлі багаття.
— Побачиш. І повір, там є дещо, що здивує навіть дракона.

Вони одразу взялися до роботи. Зарґот згрібав золото, коштовні камені й старовинні артефакти — корони, кубки, кинджали — у величезні купи. Келен, використовуючи знання з “Щитів Душі”, промовив заклинання “Сховок Ефіру” — “Arcanum Receptaculum.” Повітря перед ним задрижало, і з’явився магічний портал, що вів у невидимий простір — тимчасовий сховок, здатний вмістити все золото дракона. Келен указував посохом, спрямовуючи скарби в портал, а Зарґот слідкував, щоб жодна монета не загубилася. За годину печера спорожніла, залишивши лише голі стіни з золотими жилами.

— Вражаюча магія, — прогримів Зарґот, його очі блиснули схваленням. — Ти справді не звичайний скелет.

Келен усміхнувся, хоч його череп не міг цього показати.
— Це лише початок. Готуйся до польоту.

Зарґот розправив крила, і Келен, тримаючи посох і книги, видерся на спину дракона. Його кістки міцно вчепилися в лускатий хребет, а мантія гойдалася від вітру. Зарґот злетів, пробивши хмари, і гори Бекста залишилися позаду. Келен указував шлях, відчуваючи свою магію — руни, якими він зачаклував бібліотеку, кликали його, як маяк. Він шепотів напрями, а Зарґот слухав, його крила гуділи, розсікаючи повітря. Політ був швидким, і Келен відчував дивне піднесення — він, скелет, летів на драконі, тримаючи в руках долю їхнього майбутнього.

Коли вони досягли долини, де ховалася бібліотека, Зарґот приземлився біля знайомих кам’яних воріт. Келен зіскочив, його кістки клацнули від удару об землю. Але була проблема: вхід до бібліотеки був замалий для дракона. Зарґот хмикнув, його хвіст ударив по землі.
— І як я увійду, Келене? Розвалю твої двері?

Келен підняв посох, його розум уже гортав сторінки книг про руни. У новому томі було заклинання для зміни розміру — “Forma Mutatio.” Він указав на Зарґота й промовив: “Forma Mutatio, minue!” Магія огорнула дракона, і той почав зменшуватися, його луска блищала, поки він не став розміром із великого коня. Зарґот озирнувся, явно вражений, і прогримів:
— Це… незвично. Але ефективно.

Келен торкнувся воріт, промовивши слово, що зняло захисні руни. Двері зі скрипом відчинилися, і вони ступили всередину. Темрява бібліотеки обійняла їх, але Келен клацнув пальцями, і магічні ліхтарі, зачакловані ще в його перші роки тут, спалахнули м’яким синім світлом. Зарґот завмер. Перед ним розкинулися величезні зали з полицями, заставленими книгами, їхні палітурки виблискували золотом і сріблом. У центрі стояла зала артефактів — кинджали, амулети, кришталева куля, що мерехтіла. Підземна скарбниця, куди Келен переніс найцінніше, була за залізними дверима, укріпленими рунами.

— Це… — Зарґот повільно обійшов залу, його зменшені кігті цокали по кам’яній підлозі. — Це скарб, гідний дракона. Книги, артефакти, магія… Ти оберігав це сам?

Келен кивнув, його голос звучав гордо:
— Роками. Але це ще не все. У скарбниці — найцінніше. Там ми розмістимо твоє золото.

Він підійшов до залізних дверей і промовив заклинання, що зняло руни. Двері відчинилися, відкриваючи підземну залу, де на кам’яних полицях лежали артефакти й книги, які Келен переніс із бібліотеки. Келен указав посохом, і портал “Сховку Ефіру” відкрився, висипаючи золото Зарґота в скарбницю. Монети й коштовності блищали, наповнюючи залу сяйвом. Зарґот, хоч і зменшений, видав задоволений рик.
— Це місце гідне моїх скарбів, Келене. І твоєї мрії.

Келен стояв, дивлячись на золото, що тепер сусідило з його артефактами. Його бібліотека стала чимось більшим — не просто притулком, а початком їхнього спільного шляху. Він відчував, що його мета — королівство без упереджень — стала ближчою. Але попереду було багато роботи: нові заклинання, союзники, можливо, навіть пошуки Луку Місяця. Зарґот, що стояв поруч, був першим кроком. І Келен знав, що це лише початок.