Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Підземна зала бібліотеки була наповнена тихим гудінням магії. Золоті скарби Зарґота, акуратно складені в скарбниці, виблискували поряд із артефактами Келена, а полиці з книгами тяглися вгору, зникаючи в тіні стелі. Магічні ліхтарі, зачакловані Келеном ще в перші роки його перебування тут, заливали залу м’яким синім світлом. Келен стояв біля однієї з полиць, тримаючи в руках древній том про руни, але його думки були далеко. Його мета — королівство, де раса й походження не матимуть значення, — тепер здавалася реальнішою завдяки Зарґоту, але водночас невимовно складною. Він, скелет, і дракон не могли створити королівство самі. Їм потрібні були союзники, піддані, віра інших.

Зарґот, усе ще зменшений заклинанням “Forma Mutatio”, лежав на кам’яній підлозі, його луска виблискувала, коли він повільно чистив кігті. Його очі, палаючі, як вугілля, стежили за Келеном. Дракон заговорив, його голос, хоч і тихіший у зменшеній формі, зберігав грізну глибину:
— Королівство не будується двома істотами, Келене. Тобі потрібні піддані — ті, хто піде за тобою, хто повірить у твою мрію. Але люди не підуть за скелетом, що ховається за маскою. І не підуть за драконом, якого бояться.

Келен опустив книгу, його кістки клацнули, коли він повернувся до Зарґота.
— Я знаю, — відповів він, його голос, створений артефактом, звучав задумливо. — Але як знайти тих, хто повірить? Люди в Ларвії бачили в мені лише мага. Без маски вони побачать чудовисько.

Зарґот видав низький рик, схожий на сміх.
— Тоді не шукай людей. Шукай тих, кого вони зневажають. Ельфів, гномів, дворфів, орків — тих, кого тримають у рабстві чи виганяють із їхніх земель. Я бачив війни, Келене. Люди поневолюють інші раси, бо бояться їхньої сили. Бери участь у цих війнах — не заради слави, а щоб рятувати. Звільняй рабів, давай їм притулок. Так ти покажеш себе як лідер. Але є ще дещо. — Дракон підвів голову, його очі звузилися. — Як майбутній король, ти не можеш ховати своє справжнє обличчя. Твоя маска — це брехня. Скинь її, і нехай світ побачить, хто ти.

Келен завмер. Слова Зарґота влучили в саме серце його страхів. Він роками ховався за маскою, мантією, артефактом голосу, щоб здаватися людиною. Без них він був лише кістками, нежиттю, створінням, яке викликало б жах. Але Зарґот мав рацію: король не може правити, ховаючись. Келен відчув, як у його кістках заворушився гнів — не на дракона, а на себе, на свою слабкість, на нерозуміння, ким він є. Він стиснув маску, що лежала поруч, і підійшов до старовинного дзеркала, яке стояло в кутку зали. Воно було частиною артефактів бібліотеки, його срібна рама була вкрита рунами, що мерехтіли.

Келен глянув на своє відображення, тримаючи маску в руках. Без неї його череп виглядав голим, вразливим, але те, що він побачив, приголомшило його. Його очниці, завжди порожні, тепер світилися м’яким блакитним сяйвом, наче в них горіли крихітні зірки. Він нахилив голову, і сяйво стало яскравішим, пульсуючи в такт його думкам. “Що це?” — подумав він, відчуваючи, як гнів наростає. Чому він має ховатися? Чому світ змушує його соромитися того, ким він є? Сяйво в очницях раптово почервоніло, палаючи, як вогонь, і дзеркало ледь помітно затремтіло.

Келен відступив, його кістки затремтіли. “Душа?” — промайнуло в його голові. Він читав у книгах, що душа — це суть істоти, її воля, її магія. Чи могло бути, що в його кістках усе ще жила душа того, ким він був до некроманта? Чи це магія, що оживила його, дала йому цю силу? Сяйво в очницях заспокоїлося, повернувшись до блакитного, але Келен відчув, що щось у ньому змінилося. Він більше не хотів ховатися. Якщо його очі світилися, якщо в ньому була душа, він використає це, щоб стати тим, ким має бути.

Він повернувся до Зарґота, тримаючи маску в руці.
— Ти правий, — сказав він, його голос був твердішим, ніж будь-коли. — Я скину маску. Але спочатку я стану сильнішим. Я вчитимуся, битися, рятувати. Якщо ельфи й інші раси страждають, я звільню їх. І я покажу світові, що нежить може бути королем.

Зарґот підвівся, його зменшена постать усе ще випромінювала велич.
— Це слова лідера, Келене. Війни проти людей — твій перший крок. Але будь обережним. Вони хитрі, їхні “договори” — пастки. Почни з малого: шукай табори, де тримають рабів. Звільняй їх, і твоє ім’я зазвучить серед пригноблених.

Келен кивнув, його очниці світилися блакитним. Він відчував, як нова сила росте в ньому — не лише магія, а й рішучість. Його бібліотека, скарби Зарґота, знання з книг — усе це було основою. Але королівство потребувало людей, ельфів, гномів, усіх, хто вірив би в його мрію. Він уявив, як веде армію звільнених рабів, як його ім’я стає символом надії. І він уявив себе без маски, з палаючими очима, що не бояться світу.

Він поклав маску на полицю, ніби прощаючись із минулим. “Я більше не ховатимуся,” — подумав він. Його погляд упав на книги про руни й артефакти. Щоб стати наймогутнішим магом, йому потрібно опанувати нові заклинання, можливо, створити артефакти, що посилять його силу. Щоб стати бійцем, він тренуватиметься з кинджалом і посохом, згадуючи уривки бойового минулого. А щоб знайти рабів, він повернеться до Ларвії, до таверн, де шепотіли про війни й работоргівлю.

Зарґот підійшов ближче, його кігті цокали по підлозі.
— Що тепер, Келене? Куди підеш першим?

Келен стиснув посох, відчуваючи, як руни нагріваються під пальцями.
— Назад до Ларвії. Я слухатиму плітки, шукатиму тих, хто знає про табори рабів. І я вчитимуся, Зарґоте. Коли я буду готовий, ми почнемо.

Дракон кивнув, його очі блиснули.
— Я чекатиму, королю. Мої скарби й моя сила — твої.

Келен глянув на скарбницю, де золото Зарґота лежало поруч із його артефактами. Його очниці світилися, і він відчув, що вперше знає, ким є. Не просто скелет, не просто нежить, а той, хто змінить світ. Його шлях тільки починався, але тепер він мав план — і душу, що палала в його кістках.
 

Келен стояв у бібліотеці, його очниці світилися блакитним сяйвом, що відбивалося від срібних рун на артефактах. Маска лежала на полиці, символ його минулого, але він більше не хотів ховатися за нею. Проте Зарґот був правий: світ ще не готовий прийняти його як нежить. Йому потрібен був компроміс — спосіб виглядати людиною, не втрачаючи себе. Келен згадав заклинання з “Щитів Душі” — “Ілюзія Обличчя” — “Visus Fallacia.” Він підняв посох і промовив: “Visus Fallacia, forma humana.” Магія огорнула його череп, створюючи ілюзію блідого людського обличчя — молодого, із різкими рисами й глибокими очима, що зберігали слабке блакитне сяйво. Він торкнувся “обличчя” кістяними пальцями, відчуваючи лише повітря, але в дзеркалі відображення виглядало справжнім.