Читати книгу - "Агатангел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наприклад, останнім часом я все частіше намагаюся не думати про кризу середнього віку, хоча не думати про це важко, коли доводиться постійно обговорювати чиюсь кризу, у середовищі моїх знайомих це зараз чомусь стало топ-темою. І хоча важко заперечити, що у певному віці з кожним із них почали відбуватися дивні речі, складно достосувати до більшості з цих випадків поняття «криза».
По-перше, через невизначеність вікових обмежень. Хтось стверджує, що у нього криза у 29, хтось – у 35, інші – у 40. Невідомо, хто з них має рацію, і чи взагалі можна з точністю визначити період, коли перебуваєш «на півшляху свого земного світу».
По-друге, важко розібратися із критеріями оцінки – що вже вважати кризою, а що – тимчасовим «заскоком», як теперішня дружина мого батька називає всі його хобі, що їх він часто міняє і від колекціонування марок різко переходить до вирощування на дачі болгарського перцю, а потім знову повертається до колекціонування, але, наприклад, збирає іграшкові моделі дитячих автомобільчиків радянського виробництва, випущені не пізніше 1988 року. Бувають у нього і більш екзотичні захоплення, одного разу, наприклад, він хотів видресирувати канарка, щоб той говорив, як папуга, а стимулом при цьому мав служити страх. Батько витягував канарка з клітки й підносив під ніс котові, який аж повискував і облизувався у передчутті задоволення. Потім канарок знову опинявся у клітці, і поки він ще не оговтався від шоку, батько намагався примусити його вимовити хоч кілька складів. Завершилось це тим, що одного разу батько не встиг вчасно забрати канарка з-під носа кота, і від пташки залишилося тільки одне жовтеньке крильце. Дружина пробачає йому ці слабкості, тішачись, що все це не так боляче б’є по сімейному бюджету, як зловживання алкоголем, поширене серед чоловіків більшості її подруг.
Один мій знайомий стверджує, що саме мідлайфкриза примусила його зняти у себе в квартирі покладений ще будівельниками лінолеум, який пролежав без змін десять років, і поміняти цей лінолеум на дерев’яну підлогу. Він страшенно тішився дешевизні придбаної підлоги, аж поки не зауважив, що дивний запах, на який він спершу не звертав уваги, вважаючи, що свіжостругане дерево так і повинно пахнути, не зникає і потроху починає дошкуляти. Знайомий, а він, як усі чи принаймні більшість музикознавців, був людиною досить непрактичною, довго мучився, що ж нагадує йому цей запах. Аж поки не поїхав до родичів приміською електричкою. Тут він усе зрозумів – його нова підлога була зроблена із залізничних шпал, і це означало, що запах, який, мій знайомий тепер добре це усвідомлював, не має нічого спільного зі свіжоструганим деревом, не вивітриться уже ніколи. Лінолеум, покладений ще будівельниками, знайомий необачно викинув, і його відразу ж підібрали якісь бомжі, на відміну від решток матеріалу, що залишилися після того, як поклали нову підлогу. Ці шматки дерева також викинули, але попри те, що деякі з них ще цілком надавалися до використання, ніхто їх зі смітника так і не підібрав. Ясна річ, це порівняння мого знайомого музикознавця із бомжами зовсім не свідчить на його користь, але до чого тут криза середнього віку?
Інша моя знайома у 33 раптом почала малювати, причому практично не робила цього на папері, а використовувала як робочу поверхню стіни, меблі, столи і навіть туалетний бачок (на бачку вона намалювала маленького хлопчика з довгим прутнем, який пісяє стоячи і не поціляє в унітаз, бо замріяно дивиться вдалину). Згодом вона дописала під цією картинкою: «Сидіти або мити», побачене на якійсь німецькій наклейці, але це все одно не спонукало її чоловіка зробити відповідні висновки. І він продовжував розкидати свої шкарпетки та брудний одяг по квартирі, меланхолійно переступаючи через це все у ті дні, коли дружина на знак мовчазного протесту тижнями не прибирала, і поволі у квартирі ставало все важче пройти, не відмовляв собі у задоволенні покурити в туалеті або на кухні, мабуть забуваючи, що у дружини астма, сполучена з алергією на цигарковий дим, і вона починає задихатися навіть у приміщенні, де востаннє курили два дні тому. Він продовжував проводити весь вільний час за телевізором, розвалившись на дивані у сімейних трусах і з пивом, продовжував не помічати, що вони практично перестали навіть розмовляти одне з одним, не кажучи вже про те, щоб кохатися, що дружина зникає кудись вечорами і прокидається із синцями під очима. Насправді вона просто ходила колами довкола будинку, тамуючи у собі злість до настання темряви, а потім придумувала свої малюнки, уявляла їх собі у всіх подробицях і не могла дочекатися, поки чоловік вимкне телевізор, щоб вона могла почати малювати. Вона малювала всю ніч, спала годину, а вранці йшла на роботу.
Він продовжував не звертати уваги на її малюнки, на яких ставало все більше чорної фарби, аж поки вона взагалі не перейшла на малювання самих лише чорних янголів із довгими пазурами на кінчиках крил і червоними зубами, ніби ще вологими від крові. Ці янголи, більше схожі на вампірів, лякали всіх їхніх знайомих і дітей їхніх знайомих, аж поки знайомі не припинили ходити до них у гості, та й самі вони перестали запрошувати гостей. Їм було не до того – вона зайнята чорними янголами, він – результатами футбольного матчу.
Перед тим, як піти від нього назавжди, моя знайома домалювала одному із янголів довгого синього прутня, який сумно звисав поміж спотворених пазурами крил. Тепер вона живе у Франції і продовжує малювати картини, які дуже добре продаються. Але, здається, перейшла на абстрактний живопис.
Мабуть, найбільша частина моїх знайомих у період, коли з ними діялося це дивне «щось», починали писати. Особливо виділяється серед них так звана «тигиринська група», до складу якої увійшли тринадцять найбільш популярних поетів та прозаїків нашого міста. Вони заснували групу, коли їм виповнилося тридцять три (раз на десять років у Тигирині з’являється група яскравих представників того чи іншого виду мистецтва, усі вони народжуються в один рік, в один місяць, а часто і в один день, саме ця дивна закономірність і дає дослідникам підстави говорити про «тигиринський феномен» як явище безпрецедентне у світовій історії мистецтва), і створили маніфест під назвою «Густі зразки параноїдального синопсису». У цьому маніфесті вони чітко розподілили між собою обов’язки та права, і тепер кожен із них писав тільки на одну задану колегами тему й видавав усі свої твори під однією назвою, додаючи в кінці порядкові номери для кращої орієнтації читачів. У єдиній тигиринській книгарні їхні книги
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Агатангел», після закриття браузера.