Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Враз нагодився красень наш - Пірам.
Побачив кров і думає: «Пропаща
Моя кохана!» Вихопив кинджал -
І заколовся ним. А діва мила
Мерця угледіла, запала в шал
І віку теж собі укоротила.
Хай місяць, лев і мур, та й молодята
Докажуть те, що можна ще сказати.
Клинець, Навій, Дудка, Гембель і Замірок виходять.
Тезей
Цікаво, чи й лев говоритиме?
Деметрій
Що ж тут за диво, вельможний князю: скільки ослів уміють говорити, то чом лев не зможе?
Мур
Лудильник я, мене Том Носик звати,
І в цій виставі мур я маю грати.
Цей мур такий, що в ньому є шпарина,
Розколина, чи дірка, чи щілина.
Пірам і Тізба, наші молодята,
Крізь неї прихитрялись розмовляти.
Я справді мур, змурований руками:
Показують це й тиньк, і глина, й камінь.
А це щілина, і крізь неї знову
Пірам і Тізба поведуть розмову.
Тезей
Чи можна сподіватися, щоб камінь і тиньк говорили краще?
Деметрій
Справді, такого дотепного муру я ще не зустрічав, вельможний князю.
Входить Навій у ролі Пірама.
Тезей
Тихо! Пірам підходить до муру.
Пірам
О темна ніч! Не світла ти, о ні!
Ти настаєш тоді, як день минає.
О ніч, о ніч! Біда, біда мені!
Свою присягу Тізба забуває!
А ти, о мур, прегарний, славний мур,
Що розгороджуєш мене й кохану!
Скажи, о мур, прегарний, славний мур,
Де шпарка? Дай-но, я крізь неї гляну!
Носик піднімає розчепірені пальці.
Нехай за це віддасть тобі Зевес!
Та що я бачу? Тізби я не бачу!
Проклятий мур, бодай пропав ти ввесь!
Хай долю він пошле тобі собачу!
Тезей
Я гадаю, що цей мур, коли вже він має живу душу, мав би теж відповісти лайкою.
Пірам
Ні, високосте, нізащо в світі. Бо після слів «пошле тобі собачу» - Тізбина репліка. Вона має зараз вийти, а я виглядатиму її крізь шпарку. Ось побачите, все буде точнісінько, як я сказав. Он вона вже йде.
Входить Дудка в ролі Тізби.
Тізба
О муру, часто нарікала я,
Що розлучаєш ти мене з Пірамом.
Твій камінь, тиньк і глина вся твоя
Моїми обціловані вустами.
Пірам
Чийсь голос бачу. Треба підійти
До шпарки - може, Тізбин вид почую.
О Тізбо!
Тізба
Ти? Це справді, любий, ти?
Пірам
А хто ж? Чи, може, думаєш - брешу я?
Як Олеандр, 64 я відданий тобі.
Тізба
А я - твоя Мегеро, 65 далебі?
Пірам
Пехвал Прокрусту 66 не кохав так вірно!
Тізба
Як він її - тебе люблю безмірно.
Пірам
О, поцілуй мене крізь цю шпарину!
Тізба
Цілую, тільки не тебе, а глину!
Пірам
Ти прийдеш до гробниці нині, мила?
Тізба
Прийду, хоч би чигала там могила!
Навій і Дудка виходять.
Мур
На цьому вся моя скінчилась роль.
О князю наш, піти мені дозволь.
(Виходить)
Тезей
Ну що ж, тепер цей мур уже не розгороджує сусідів.
Деметрій
Що вдієш, високосте, коли він із тих мурів, котрі мають вуха.
Іпполіта
Такої дурної вистави я ще зроду не бачила.
Тезей
Таж актори, хай навіть найкращі,- лише тіні. А найгірші не дуже їм поступаються, коли їм підсобляє уява.
Іпполіта
Але наша уява, не їхня.
Тезей
Коли ми уявлятимем їх не гіршими, ніж вони самі себе уявляють, то вони можуть здатися чудовими людьми. Та ось ідуть двоє благородних створінь: людина й лев.
Входить Гембель у ролі Лева і Замірок у ролі Місячного сяйва.
Лев
О дами! Знаю, серцем ви м’які -
Малої мишки боїтесь, як діти.
Які ж то вас ухоплять дрижаки,
Коли прегрізний лев почне ревіти!
То знайте: я не лев і не левиця,
Я - столяр Гембель, невелика птиця.
Який би справжній лев прийшов сюди
Собі шукати халепи й біди!
Тезей
Який-бо ввічливий і совісний звір!
Деметрій
Я такого славного звіра ще й не бачив, високосте.
Лізандр
Відвагою цей лев - чисто лисиця.
Тезей
Правда; а розважністю - чисто гусак.
Деметрій
Не зовсім так, мій князю: його відвага не подужає його розважності, а лисиця завше подужає гусака.
Тезей
А я певен, що його розважність не подужає його відваги, бо гусак не подужає лисиці. Отож полишімо все це на його розважність, а самі послухаймо, що скаже місяць.
Місяць
Оцей ліхтар - то сам дворогий місяць...
Деметрій
То слід би йому начепити на голову роги.
Тезей
Це ж повний місяць, а не молодик, тому рогів не видно.
Місяць
Оцей ліхтар - то сам дворогий місяць,
А я - той дядько, що живе у ньому.
Тезей
Оце найбільша хиба в усьому: цьому акторові слід би залізти в ліхтар. А так - який же з нього «дядько, що живе в місяці»?
Деметрій
Він боїться туди залізти, бо на свічці, бачте, вже нагоріло.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сон літньої ночі, Вільям Шекспір», після закриття браузера.