Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Дивно було бачити себе самого. Наче дивишся в дзеркало, але твоє відображення живе своїм життям: рухається, зникає з поля зору, знову з’являється. Це немовби ти маєш брата-близнюка. У Платона не було ні братів, ні сестер, але він інколи чув від Фокса, у котрого була молодша сестра, нарікання, що вона його часто дратує. І цей хлопець, повністю ідентичний Платонові, його точна копія, теж чомусь його дратував.

Поки він мовчки підходив до Платона, той гарячково розмірковував, що це таке взагалі відбувається? Хлопець навіть трохи розгубився, не знаючи, що робити і що сказати.

Потім йому сяйнула рятівна думка, і він мало не розсміявся. Аватар! Хтось просто вдягнув його аватарку, створив точну його копію за фотографією чи відео, яких у вірті у вільному доступі у його відкритих зонах було безліч. Але цей хтось добре знав його, зрозуміло, це був хтось знайомий. Цікаво, хто це? І навіщо таке маскування?

Платон глипнув на екран і отетерів: два його ніки стояли поряд. 888Платон888 проти 888Платона888! Це вже було не смішно. Значить, ніякий не аватар! І виграє, і програє саме він. Система капітально глючила! Створювала дублі, повтори і накладання. Певно, в гру вгніздився якийсь вірус! І вийти неможливо звідси, щоб попередити технічну службу Віртуозної Гри!

- Привіт Платоне! - сказав сказав Платонові його двійник.

- Привіт, - хлопець примружив очі.

- Почнемо партію? - ніяких пояснень, жодних додаткових слів, двійник теж був задумливим і мовчазним, як і Платон, коли впадав у роздуми.

Платон вирішив підтримати цю дивну гру, спеціально нічого не розпитував, чомусь зрозумів, що жодних відповідей не отримає. Тут була загадка, головоломка, яку слід було розгадати.

Вони грали в шахи: і двійник робив дуже вдалі і правильні ходи, точно такі, які зробив би й Платон, якби мав таку ситуацію на дошці. Він наче знав те, що відбувається в Платоновій голові, наче думав, як він. Один напроти одного знаходитись двоє однакових чоловіків, схожих, як дві краплі води: з однаковою зовнішністю, мисленням, рухами, поведінкою...

- Навіщо ви взяли мою зовнішність, мій аватар? – все-таки не витримав і спитав Платон, дивлячись на табло, де партія наближалась до кінця і він безнадійно програвав.

- А я якраз хотів запитати, навіщо ти взяв мою зовнішність, - промовив хлопець-двійник.

Платон мало не впав з того подіуму, де стояв. Яке нахабство!

- Ні, це ти двійник! – якось по-дитячому заперечив Платон, закипаючи.

- А я думаю, що ти, - огризнувся двійник.

Вони продовжували далі гру, бо одна хвилина на роздуми над ходом не давала змоги повністю віддатися суперечці.

Платон все ж почав закипати, зиркнув на свого візаві і побачив, що самозванець теж рухає вилицями так, як і він, коли гнівається. Невже справді система у вірті повністю і так правдоподібно дублювала його? Що ж, це цілком було можливо.

Партія закінчилася. Платон програв самому собі! Було дивно бачити, як двійник, а отже, він, Платон, радіє перемозі, тішиться тому, що виграв сам у себе. Як він проходить у відчинені двері і йде геть.

Двері за двійником не зачинилися й не зникли. Платон стояв і тупо дивився на ті відчинені двері, які так і вабили, щоб він, нарешті, вийшов...

Звичайно, якщо він зараз вийде, йому зарахують поразку, хіба не так? Адже він програв...

Але він і виграв! Так, він же виграв! Той, другий Платон виграв! І якщо вважати, що вони з тим двійником ідентичні повністю, то... Все одно скоро кінець гри на цьому зацикленому і глючному першому рівні!

І Платон ризикнув. Пішов до виходу і безперешкодно переступив поріг дверей, звідки прийшов і куди зник його двійник.

- Вітаємо з перемогою на першому рівні Віртуозної Гри! Бажаємо подальших успіхів і удачі! Запрошуємо вас оцінити інсталрішення першого рівня гри! – прозвучав м’який жіночий голос.

Фух! Він виграв! Все-таки, то був баг! Хлопця охопила радість.

За дверима був Платонів кабінет, який він залишив, перейшовши до шахової опції. Все на своїх місцях, нічого не змінилося. Проте двері для переходу до першого рівня Віртуозної Гри, які, за логікою, повинні були зникнути, ще досі знаходилися за його спиною.

Раптом перед очима вистрибнуло зелене миготливе полотнище повідомлення від адміністрації Віртуозної Гри. «Друга спроба» було написано на ньому, нижче дві кнопки «Так» і «Ні» яскраво осявали напівтемний вірткабінет. Платон мав зробити якийсь вибір.

- Ласкаво просимо у шахову партію «Віртуозної Гри»! Сподіваємося, ви оціните дизайн інсталрішення після закінчення поєдинку! Бажаємо вам перемоги! – м’який жіночий голос, який він вже чув, знову запрошував відчинити двері і увійти до шахової партії.

Дивне продовжувалося. Двері знову були зачинені, щоб увійти, слід було їх відчинити, як це зробив хлопець у перший раз.

Друга спроба? Це щось новеньке! Наскільки він знав, гравці мали тільки одну спробу для переходу на наступний рівень. Що відбувається? Знову зайти у ту довбану кімнату, щоб битися об стіни і не мати можливості вийти? Е, ні! Він вже переміг! І перша спроба зарахована! Платон одразу ж це перевірив, активувавши свою «Картку ВГ»: біля цифри один, першого рівня, стояв плюс!

Хлопець рішуче торкнувся кнопки «Ні» на повідомленні – і воно почало зникати разом із дверима до шахової кімнати. І вже в останній момент, коли повідомлення майже розтануло у повітрі, Платон помітив невелику горизонтальну райдужну вісімку, що притулилася в кутку, майже злившись із дизайном листа. Середини її порожнин заповнювали очі.