Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- А чому ти не побудував портал до села, адже ти майже майстер, у вас вже була практика з просторовими переміщеннями? - раптова здогадка осяяла мене, як же я раніше не здогадалася запитати про це?

- Саме тому, що нашому курсу викладали просторову магію я і подорожую по-старому, як, втім, і решта магів, які закінчили усі курси академії, - з поблажливим тоном відповів Абігор. – Доводжу до твого зведення, що портали будуються тільки з використанням точних координат. Було б все інакше - у нас би відпала потреба в їздових тваринах і транспорті взагалі.  Можна, звичайно, на свій страх і ризик відкрити портал на коротку відстань використовуючи координати "на око", але де гарантія, що при виході ти не упаяєшся в дерево, споруду або живу істоту? Мені таке щастя не посміхається.

Похнюплено опустивши голову, я промовчала. Сумно. Думки знову повернулися до батьківщини. Мої родичі переносилися самі і переміщали з собою "пасажирів", але я не бачила, щоб вони робили які-небудь розрахунки, перш ніж відкрити портал. Схоже магічному співтовариству взагалі не відомо про цю перевагу дайрів.

Мабуть, варто було все ж закінчити академію там, а потім вже збігати на інший кінець світу. Уперше за весь час мого самостійного життя я шкодую про зроблений вибір, ще сильніше пригнічує мій нинішній стан відсутність Біса - єдиної живої істоти, якій я вірила, від кого не чекала зради.

- Все ж тобі варто було попередити Біса, перш ніж зачаровувати, - скривджено докорила я Гора. - Упевнена, якби ти все пояснив, то він віднісся з розумінням до таких вимушених заходів.

- Амістри - непередбачувані, примхливі демони, тому не факт, що твій Біс спокійно поставився б до мого плану, попередь я його.

- Ну, ти хоча б вибачився за свої дії після зворотного перетворення? - не угамовувалася я.

- Не встиг, навіть якщо б захотів - твоя скажена звірюка відразу атакувала мене, довелося ухилятися від вогняних плювків. - роздратовано відповів Абігор, після чого додав, простягаючи мені маленький казанок, - Якщо вже ти досить добре почуваєшся для того, щоб пред'являти мені претензії, значить вистачить сил і до джерела сходити по воду для чаю.

Схожий котел, але трохи більшого об'єму вже висів над багаттям розповсюджуючи приємні аромати. Судячи з усього, Абігор затіяв м'ясну юшку. Я взяла казанок і, орієнтуючись за звуками та запахами, вирушила на пошуки джерела. Воно виявилося біля підніжжя пагорба, на якому облаштував табір наставник. Кристально чиста вода, поблискуючи в місячному світлі, вибивалася з-під каменів і, звиваючись подібно до розгодованої змійки, впадала в досить велике озеро.

Наповнивши казанок, я вже хотіла йти, коли погляд знову впав на озеро. Немов відчувши близькість води все моє тіло почало нещадно свербіти, мимоволі згадалася боротьба з незрозумілою тварюкою, а я ж толком і не очистилася від її крові... Вирішивши для себе, що нічого страшного не станеться, якщо сполоснуся, рішуче підійшла до берега. Зрештою, Гор там юшку варить, значить, час чаю ще не настав, можна трохи затриматися.

Поставивши казанок, я роздяглася до нижньої білизни – шовкової маєчки та панталончиків, що за ельфійською модою мають вигляд коротеньких шортів. Подумки подякувала предкам за несприйнятливість до низьких і високих температур і увійшла до озера. Наповнене ключовою водою воно має бути крижаним, проте я відчула лише полегшення від того, що нарешті можу змити з себе кров, бруд та пил.

Кристально чиста вода виявилася дуже підступною в тому плані, що з берега дно було видиме до найдрібніших подробиць, створюючи враження мілководдя. На ділі, вже в трьох кроках від берега вода діставала мені до підборіддя, і це при моєму чималому зросту метр вісімдесят! Втім, нічого страшного, мені втоплення не загрожує.

Видихнувши щоб полегшити занурення, опустилася на саме дно в надії знайти тут дуже корисну травичку - "водорості ундини". Ця рослина водиться тільки в тих водоймах, де мешкають русалки і русали. Виглядають водорості дуже красиво: ніжно блакитні махрові квіти, покриті дрібними шовковистими ворсинками, стебло щільне темно зеленого кольору з яскраво синіми листочками.

Якщо дістати цю красу і розтерти, можна отримати ароматну мильну кашку, що використовується як косметика і універсальний миючий засіб. За допомогою водоростей ундини можна вимитися з голови до п'ят, випрати одяг, а посиливши дію субстанції магією - запросто відмити цілий будинок, включаючи закопчену піч. Зрозуміло, не все так добре, у цієї диво-рослини є один вагомий мінус - нерідко мисливці за водоростями самі стають здобиччю водних жителів.

Я відплила на невелику відстань від берега і таки знайшла те, що шукала: пухкі блакитні квіточки, колихаючись в такт течії, наче від вітру, то ховалися в густіші зарості інших водоростей, то виринали знову, немов ваблячи. Зірвавши потрібну кількість, повернулася на берег в надії, що так притягну менше уваги озерних жителів. Намилившись і намагаючись не йти на глибину, я стала змивати піну.

Найдовше провозилася з волоссям. Довгі кучері насилу піддавалися помивці: плуталися і тяглися, то затримуючи піну, то геть не бажаючи намилюватися. Коли мильна вода потрапила мені у вічі, я вже була на взводі і не особливо стежила за тим, що відбувається поруч. З цієї причини зухвалий напад на мою особу не зустрів опору.

Наближення чогось великого і неживого я не побачила, але відчула заздалегідь, проте, зорієнтуватися і відбити атаку не встигла. Холодні сильні руки міцно обхопили мене за талію і, притиснувши спиною до крижаного, але гнучкого тіла, потягнули углиб озера, чимдалі від берега. Після того, як шок від такого стрімкого і зухвалого викрадення пройшов, його місце зайняла цікавість: "а що далі буде робити?". А далі, діставшись до потрібної йому глибини, викрадач повернув мене лицем до себе і я нарешті змогла його розглянути.