Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

бігає за його донькою, то завітав до нього на квартиру і сказав: «Ви, сякий-такий голодранцю, навіть і мріяти не смійте, щоб одружитися з моєю дочкою. Я вам її не дам». «Добре, — відповів йому пан Мікеш. — Ні, то ні. Що маю робити, не буду ж я вішатися?» За два місяці знов приходить до нього пан Карлік разом із жінкою, і обоє в один голос репетують: «Негіднику, ви збезчестили нашу доньку!» «Звичайно, — відповів він, — я, вельможна пані, дозволив собі її скурвити». Тоді пан Карлік почав на нього кричати, що було вже зовсім не до речі. Він, мовляв, його попереджав, що не дозволить такому лайдакові одружуватися з його донькою, але той йому відповів, мовляв, правильно, він і так її не візьме, а про те, що він може з нею робити, тоді не було й мови. Про це тоді й не говорили, а щодо одруження, то він слова дотримає, хай не турбуються, він її не візьме, в нього твердий характер, а не такий, куди вітер віє. Він, мовляв, завжди дотримує слова і коли вже щось сказав, то це для нього закон. А якщо його будуть переслідувати, то він анітрішечки не боїться, бо в нього совість чиста. Ще небіжка мамуня на смертному одрі заклинала його, щоб ніколи в житті не посмів брехати, і він, мовляв, їй пообіцяв і навіть подав руку, а така присяга непорушна. В його родині, каже, взагалі ніхто ніколи не брехав, він і в школі завжди мав найкращі оцінки з поведінки. Так ото бачите на цьому прикладі: дещо допускається, хоча й не дозволяється. Шляхами різними можливо нам іти, та всі хай прагнуть до єдиної мети[520].

— Любі друзі, — сказав охотник, який наполегливо записував свої враження. — Не було б щастя, та лихо помогло. Цей висаджений у повітря напівспалений і скинутий з насипу потяг Червоного Хреста збагатить у майбутньому славну історію нашого батальйону новим геройським подвигом. Уявляю собі, що десь приблизно 16 березня, як я вже собі зазначив, з кожної роти нашого батальйону зголоситься декілька простих вояків під командою капрала пустити в повітря панцирний поїзд ворога, який нас обстрілює і перешкоджає переходу через ріку. Переодягнувшись у селянський одяг, вони чесно виконають своє завдання. Що я бачу! — вигукнув охотник, заглядаючи у свій зошит. — Як сюди потрапив наш пан Ванєк? Послухайте, пане рахунковий, — звернувся він до Ванєка, — який чудовий розділ в історії батальйону присвячується вам. Ви вже, здається, один раз там фігурували, але це буде набагато краще і видатніше. — Охотник почав читати патетичним голосом:

— «Геройська смерть фельдфебеля-рахівника Ванєка. Здійснити відважний подвиг — висадити ворожий панцирний поїзд — зголосився також і фельдфебель-рахівник Ванєк, переодягнений, як і інші, в селянський одяг. Вибух його ошелешив, а коли він опритомнів, то побачив, що він в оточенні ворогів, які негайно відправили його до штабу своєї дивізії. Дивлячись смерті просто в очі, Ванєк відмовився давати будь-які відомості про розташування і сили нашої армії. Через те, що він був переодягнений, його засудили як шпигуна до шибениці, але, враховуючи його високий чин, цю кару замінили розстрілом. Страта відбулася тут же, біля цвинтарного муру. Відважний фельдфебель-рахівник Ванєк попрохав, щоб йому не зав’язували очей. На запитання, чи має він якесь бажання, відповів: «Передайте через парламентера моєму батальйонові моє останнє вітання, передайте: я вмираю, переконаний, що наш батальйон і далі буде крокувати шляхами перемог. А ще перекажіть панові капітанові Заґнеру, що, згідно з останнім наказом по бригаді, денна порція консервів збільшується на дві з половиною банки на одного вояка». Так помер наш фельдфебель-рахівник Ванєк, викликавши своїм останнім реченням панічний переполох у ворога, який думав, що, перешкоджаючи нам переходити через ріку, він відріже нас від бази постачання і тим заподіє нам швидку смерть від голоду, а разом з тим і деморалізацію у наших рядах. Про його спокій, з яким він дивився смерті у вічі, свідчить той факт, що Ванєк перед стратою грав з ворожими штабними офіцерами у дурня. «Мій виграш передайте російському Червоному Хресту»,— сказав він, стоячи перед дулами гвинтівок. Ця шляхетність і великодушність зворушили військових представників аж до сліз».

— Пробачте, пане Ванєк, — вів далі охотник, — що я дозволив собі розпоряджатися вашими виграними грішми. Я спочатку думав цю суму віддати австрійському Червоному Хресту, але, зрештою, з позицій гуманності це не має значення — головне, щоб гроші потрапили до якоїсь гуманної установи.

— Наш небіжчик, — сказав Швейк, — міг би віддати ці гроші «супній установі» Праги, але так, мабуть, навіть краще, бо пан міський голова на них купив би собі на сніданок ліверної ковбаси.

— Все одно крадуть усюди, — сказав телефоніст Ходоунський.

— Найбільше крадуть у Червоному Хресті, — із злістю сказав кухар Юрайда. — Я мав у Бруці знайомого кухаря, який варив у лазареті для сестер-жалібниць. То він мені розповідав, як завідувачка лазарету і старші сестри відправляли додому цілі ящики малаги й шоколаду. Злодія робить завжди добра нагода. Це самовизначення людини. Кожна людина протягом нескінченного життя переживає численні метаморфози і раз у житті, в певний період своєї діяльності на цьому світі, мусить зробитися злодієм. Особисто я вже пережив один такий період...

Кухар-окультист Юрайда витяг зі свого наплічника пляшку коньяку.

— Бачите, — сказав він, відкорковуючи пляшку, — ось вам незаперечний доказ мого твердження. Я Взяв цю пляшку перед від’їздом з офіцерської кухні. Це коньяк найкращої марки і його мали використати для цукрової глазурі на лінцські торти. Але долею йому було призначено, щоб я його вкрав, оскільки й мені було призначено зробитися злодієм.

— А воно було б непогано, — обізвався Швейк, — коли б і нам було призначено зробитися вашими співучасниками, принаймні у мене таке передчуття.

І це передчуття таки справдилося. Пляшка переходила від уст до уст, незважаючи на протест фельдфебеля-рахівника Ванєка, який переконував, що коньяк треба справедливо поділити і пити з казанків, бо на одну пляшку припадає п’ятеро людей, тобто непарне число, і може легко статися, що хтось, безперечно, вип’є з пляшки на один ковток більше, ніж інші. Швейк підтримав його: — Це правда, і якщо пан Ванєк хоче мати парне число, нехай вийде з товариства, аби не було жодних неприємностей і суперечок.

Отже, Ванєк відмовився від цього проекту і подав інший, великодушний: пити за таким