Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

із присвятою Вулкану, постамент статуї Геркулеса, якого вшановували в Італії та римських провінціях. Він вважався покровителем імператора і солдатів, героєм, якщо допомагав перемагати. Численні пам’ятки його культу відомі у Подунав’ї. Вулкан — традиційний для римського пантеону бог, що оберігав від пожеж. У міфах він був богом полум’я, що руйнує і очищає. Існував звичай очищати спалюванням захоплену в переможених зброю на честь бога Вулкана.

Римській армії також належало святилище в Хараксі, де знайдено олтарі та плити з присвятами Юпітеру Найкращому Найвеличнішому і Юпітеру Хранителю від імені кількох посадових осіб римської армії, також від імені простих солдатів та моряків. Солдатами також використовувалася культова споруда у верхів’ї Козачої бухти, адже тут розташовувався пункт римської охорони. Релігійного життя стосується знайдена тут плита із зображенням вершника, що вважається присвятою від грека, адже звали його Діонісій. Олтарі з присвятами Юпітеру Найкращому Величному виявлено у Херсонесі біля оборонних мурів, Геркулесу (або із вказівкою на назву підрозділу) на некрополі біля Карантинної бухти. У Херсонесі вшановували також Меркурія, Юпітера Доліхена, Вулкана.

Солдати римської залоги в Ольвії теж побудували святилище на території Верхнього міста. Порівняно невеликий культовий комплекс проіснував до середини ІІІ ст. н.е. Там, крім загально-римських, вшановували фракійських богів. Напис із Ольвії свідчить, що Аврелій Юліан збудував у місті храм, присвячений Серапісу, Ісіді, Асклепію, Гігіеї та Посейдону.

Припускають, що римській залозі могло належати святилище на Сакському пересипі. Тут вшановували фракійського героя-вершника, Геру, Матір богів, Артеміду і, можливо, Юпітера Найкращого Найвеличнішого та Мітру-Таврокона. Утім усі посвяти написані грецькою, тож або місцеве населення використовувало це святилище, або розквартирований тут римський пост, як і всі інші у цьому регіоні, складався з солдатів неримського походження, які в побуті використовували грецьку мову. Адже з часів Адріана (117–138 рр.) до складу римських військових підрозділів почали масово набирати уродженців провінцій. Солдати, як і все населення імперії, в місцях своєї постійної дислокації мали відправляти культи богів офіційного пантеону, на чолі яких стояв Юпітер Найвеличніший та імператори. На Боспорі засвідчене вшанування культу римських імператорів, однак написи латиною тут невідомі.

У Херсонесі відомі олтарі з написами, в яких йдеться про виконання обітниці, вочевидь за покладене на божество залагодження приватних справ. Наприклад: «Юпітеру Найкращому Величному присвячено. Тит Еренній… з ординатором і… спорудили. Виконують обітницю, жертвуючи по заслузі»; «Непереможному Мітрі… виконав (обітницю, жертвуючи по заслузі)» або просто «За здоров’я, за обітницею».

Культ Мітри в Стародавній Греції мав виключно містеріальний характер. Мітру вшановували чоловіки в таємних «братствах», місцем зібрань часто слугували печери. Учасниками містерій ставали ті, хто пройшов жорстокі фізичні випробування. Мітраїзм був важливим для підтримки військової доблесті в римській армії, оскільки «Непереможний» бог забезпечував перемогу солдатам. Сім рівнів посвяти в містерії відповідали деяким військовим званням. Можливо, вислуги в армії підтверджувалися пройденими рівнями випробування.

Солдати займали відділену від основної території міста цитадель і певні будівлі в районі західної оборонної стіни. Поза святилищами римських солдатів знайдено вотивні плитки ІІ–ІІІ ст. н. е., на яких зображали фракійських вершників та інших богів. З Херсонеса відомі плитки, що представляли Діоскурів, Артеміду, Діоніса, Мітру, Гекату, Геру; з Харакса — Діоніса, Мітру, Гермеса, Артеміду, Гекату; із Сакського пересипу — Геру, Кібелу, Артеміду, Юпітера, Мітру, Асклепія; з Ольвії — 5 плит з вершником і 4 з Мітрою Тавроконом, по одній — із зображенням бородатих богів і Деметри з дочкою Корою; з Тіри — зображення вершників і Артеміди.

Інші знахідки, що стосуються релігійного життя солдатів і зафіксовані поза їхніми святилищами — поодинокі. Це привізна статуетка Зевса (або Юпітера) І ст. н. е. — в ХІХ кварталі; присвята «богам, що дослухаються» початку І ст. н. е. — в ІХ кварталі; присвяти Зевсу Димеранському на вотивній плиті ІІІ ст. н. е. з ділянки некрополя вздовж дороги і на кубку першої половини ІІІ ст. н. е., знайденому під водою, біля берега Стрілецької бухти. Локалізація культових пам’яток, які свідчать про релігійне життя римських солдатів, долучає до висновку, що культи римських божеств, які відправлялися солдатами, якнайменше поширювалися серед населення Херсонеса.

Кількість фракійських культових пам’яток не мусить свідчити про серйозні релігійні зміни серед населення. Вплив провінційно-римської культури, що виражався у змінах в матеріальній культурі Херсонеса, не мусив бути наслідком релігійних запозичень, зокрема, культів залоги. Досі більш чи менш надійним підтвердженням цього вважається зображення Партенос у рельєфі виготовлене на зразок фракійських посвятних плиток. Та чи свідчить це саме про релігійні впливи? Можливо, слід обмежитися висновками про конструктивні особливості вотивного рельєфу. Вони могли бути зумовлені тим, що пам’ятку замовили в майстра, який працював при залозі або ж орієнтованого на її потреби, а тому використовував стандартну форму плиток.

Солдати вшановували не лише богів офіційного римського пантеону, а й тих районів, де вони мешкали до того часу, як їх узяли на службу в підрозділи римської армії. Тобто серед військовослужбовців римських залог, дислокованих у Північному Причорномор’ї не було єдності світогляду та ідей. Їхні релігійні уявлення були синтезом різних релігій. Офіційна релігія Риму не справила істотного впливу на політеїстичну релігію грецького населення міст півдня України. Еллінські божества досі користувалися значною увагою та шаною.

Єдиним офіційним римським культом, який відправлявся населенням Херсонеса, деякі дослідники вважають культ імператора, впроваджений не пізніше часу Доміціана. Умовами, в яких могли існувати підстави для впровадження в Херсонесі цього культу, була наявність гарнізону на території міста і прошарку населення, зацікавленого у зв’язках із Римом. Від підданих імператора вимагалося не лише виконання обрядів, а й віри. Та нав­ряд чи цей культ консолідував маси населення, релігійне життя яких віддалялося від офіційної релігії в цей час. Культ імператорів, як і окремі культи римського гарнізону, не мог­ли справити помітного впливу на релігійний світогляд грецького у своїй масі населення.

Місцеве населення продовжувало шанувати своїх богів. У Херсонесі ІІ ст. н. е. карбують на камені присвяти Зевсу Верховному. Тоді ж була видана постанова умилостивити всією спільнотою Зевса Ктесія і Катгіпердексіоса. Про громадський культ Зевса свідчить напис про будівництво міського муру.

Римський період позначався поліфонією релігійних світоглядів у межах одного міста. Крім політеїстичних релігійних течій і язичницького монотеїзму, в цей період фіксують сліди наявності адептів юдаїзму, зокрема в Херсонесі. Найяскравішим свідченням є плита з вирізаним на ній зображенням менори (семисвічника), виявлена в муруванні християнської базиліки. Вона була частиною великої громадської будівлі, очевидно, синагоги, що розташовувалася на тому самому місці. Від цієї синагоги вціліли також фрагменти тиньку з графіті івритом. Так, відомо, що в місті мешкала певна кількість юдеїв.

Набув поширення в причорноморських містах також культ Бога, що Дослухається. Йому було присвячено храмові споруди в Кітеї. Богу Найвищому присвячували рабів, яким дарували свободу. На честь Бога Найвищого, Справедливого, що Дослухається і Гримить було присвячено релігійні об’єднання в Пантікапеї, Феодосії, Фанагорії, Горгіппії, Танаїсі.

У перші століття нашої ери в античних містах Північного Причорномор’я відбувалися суттєві зміни в ідеології. Вони були пов’язані з проникненням через античні центри Південного Причорномор’я і дунайські провінції Римської імперії нових релігійних течій. Цей процес торкнувся різних прошарків населення, та передовсім, його верхівки. Він і став підґрунтям подальшого поширення християнства.

Початки християнства

Тетяна