Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

їх, найімовірніше, майстри, що прибули разом із залогою. Адже на аналогічних фракійських плитах нерідко в цей час постають суто грецькі боги, такі як Артеміда Партенос, Геракл, Діоніс. Тож вплив приїжджого населення був навіть у цьому. Місцеві греки замовляли у прибулих із Західного Причорномор’я греків зображення ­богів-покровителів свого міста. Чи означало це, що своїх богів при цьому вони тепер уявляли якось інакше? Навряд. Це також не означало, що все населення починало вшановувати нових богів. Ситуаційно могли виникати зв’язки представників одних груп населення з іншими, міжетнічні шлюби, однак жодним чином масово культи запозичуватися не могли. Та й змішані шлюби в традиційних суспільствах, навіть у багатолюдних містах, не віталися, скоріш, викликали лише осуд. Інша справа династичні шлюби боспорських правителів. Але й вони ставали поганим прикладом у повчальних пасажах античних істориків.

Верхівка суспільства дбала про своє коріння найбільше. Заможні громадяни влаштовували приватні релігійні свята, відкриті для всіх мешканців. Плебс міг брати участь у багатьох культах, хто б їх не влаштовував. Пожертви богам, помпезні процесії до святилищ, що закінчувалися бенкетами, були часто доступні всім. Так заможні громадяни або іноземці демонстрували свій вплив і статус. Що більша процесія — то більша вага події. Грецька і римська релігія не забороняла брати участь у культах нових чи досі невідомих богів. Це було однією з характерних рис політеїзму.

Невідомо, чи учасник таких культів ставав адептом нових культів і вчень. Тут, знов-таки, залежало від ситуації та від віри. Якісь події під час культу чи після нього сприймалися як знамення, а якісь забувалися. Як формувався релігійний світогляд кожної особистості, важко сказати. Однак зрозуміло, що в римський період населення було сприйнятливим до нових релігійних течій і вірувань. Не дарма їх виникало дедалі більше.

Звичайно, були й закриті релігійні спільноти. У перші століття нашої ери це — юдеї, християни, а задовго до них — різні види містеріальних об’єднань. В одних іноземних культах можна було брати участь лише за умови належності до певного етносу, в інших — лише відмовившись від вшанування усіх інших богів. Останнє було не зовсім можливе для громадян. Політеїзм передбачав можливість вшанування широкого кола богів, але разом з тим — обов’язок вшанування богів-покровителів поліса. Ухилення від нього неодноразово засуджується античними авторами і стає головною причиною гоніння християн в Римській імперії.

Обов’язкова участь усіх мешканців міста в громадському вшануванні особливо наголошувалася у культах імператорів. Імператорів прирівнювали до богів, будували храми на честь них, зображали на монетах, де раніше з’являлися лише обличчя, статуї або символи богів. Така ревність до того, щоб кожен вшановував імператора, мала свої причини: хто вклоняється імператору як богові — той кориться йому і Риму. Лояльність учасників імператорського культу стосувалася також лояльності Риму цілих міст. Зводили олтарі і храми Августів, створювали колегії культу, члени яких ставали опорою і провідником римської політики на місцях. Відмова від виконання обрядів розглядалася як образа величі. Людей жорстоко карали за це.

Культ імператора було впроваджено за правління Августа. Саме тоді імператорська влада об’єднала у складі єдиної держави різні народи, що вимагало єдиної спільної політичної ідеї. Вона мала укріпити державний устрій. Імператорський культ став тією спільною ідеологією і проіснував до ІІІ ст. н. е.

На Боспорі відправлення імператорського культу відоме з доволі раннього часу: від правління Котіса І (45–63 рр.) до Рескупоріда ІІІ (233–235 рр.) боспорські царі мали титул пожиттєвого архієрея Августів. Боспорський басилевс вважався жерцем культу імператорів.

Досі серед істориків ведуться дискусії, чи був упроваджений культ імператора в Херсонесі чи Ольвії. Жодного храму на території міст не виявлено. Інша річ, що вже наявні храми чи олтарі могли використовуватися для проведення цього культу. Головними свідченнями в Херсонесі є згадка про верховного жерця, архієрея, гіпотетично імператорського культу. Можна припустити, що опосередковано культ божества правителів відображають написи офіційного характеру кінця ІІ ст. н. е., де Августа і Тита Елія Адріана Антоніна названо богами. Навіть саме зображення імператорів і членів їхніх родин на монетах можна пов’язувати з героїзацією правителів, оскільки до цього античні монети містили лише зображення богів і героїв, зокрема й обожнених елліністичних монархів. На херсонеських монетах із 212 р. точно атрибутовані зображення імператорів на аверсі. При чому реверсом завжди слугувало зображення Партенос, на рівень з якою ніколи не ставилися смертні. З офіційною зміною релігії і з закриттям провінційних монетних дворів у другій половини ІІІ ст. образи херсонеських богів зникають з монетних типів.

Загалом, кількість пам’яток, пов’язаних із культом імператорів у Херсонесі, Ольвії та Тірі — незначна. Причина цьому — характер цього культу, який був суто офіційний і не справив значного впливу на релігійне життя населення. У самих римських провінціях, зокрема у Фракії, будівництво храму покладалося на поставлену імперську адміністрацію, або на керівництво міста. Цей храм зображався на монеті, а таким містам надавали престижний титул неокори. Нічого подібного в Херсонесі та на Боспорі не прослідковується. Є обличчя імператорів на монетах, де інша сторона монети зайнята зображенням богів-покровителів, які не сходили з карбування століттями. У Фракії цей культ був частиною релігійних уявлень і відобразився в житті населення, тоді як у Північному Причорномор’ї його відправлення мало на меті суто політичні вигоди для соціальної верхівки населення. Загалом грецьке населення цього регіону було слабко романізоване. На відміну від «політично зумовлених» культів, Партенос херсонесити вшановували від заснування поліса до кінця античності. Храм верховної богині застав Капітон ще 380-х рр. н. е.

Значною групою населення в Херсонесі, Тірі та інших містах у перших століттях нашої ери були солдати римської залоги, розквартировані в місті і найближчих пунктах округи, які підтримували римські провінційні культи. Тоді релігійну ситуацію в античному центрі визначала подрібненість і відокремленість соціальних груп, а через те існування кількох субкультур, в яких релігійний світогляд проходив окремий шлях розвитку. Такими групами були соціальна верхівка, що користувалася привілеями римського протекторату; римський гарнізон — солдати-іноземці з родинами і оточенням; ксени (іноземці), що з тих чи інших причин потрапляли в місто і продовжували підтримувати звичні для своєї батьківщини культи, і рядове населення нащадків грецьких переселенців, що кількісно, вочевидь переважало над іншими групами. Саме в цей час є підстави говорити про офіційні, а не полісні культи, оскільки, не дивлячись на збереження певних рис полісної організації, давніх культів, зокрема богів-покровителів поліса, нащадки колоністів становили більшість, але все одно частину всього населення і були задіяні в культах, важливих для декларування прихильності до іншої держави.

Учасниками культів, засвідчених у святилищах богів римського і фракійського походження, були, вочевидь, самі солдати гарнізону. Наприклад, у культовому комплексі в schola principalium в Балаклаві вшановували Юпітера Доліхена і традиційно-римські божества, зокрема Діану. Храм Юпітера Доліхена збудували солдати І Італійського легіону, який з часу його формування перебував на території Мезії.

Юпітер Доліхен був місцевим божеством Доліхії, регіону Північної Сирії. Особливо популярним він став у ІІ ст. н.е. на території Римської імперії, де в ньому вбачали іпостась верховного Юпітера Найвеличнішого. Зображали Доліхена стоячи на бику, іноді з орлом, у військовому обладунку і гостроверхій шапці.

Культовий комплекс у Балаклаві — це єдина в Південній Тавриці споруда римського періоду, вигляд якої піддається реконструкції, за знахідками баз колон та іонічної капітелі. Звідти походять також олтар