Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

По боках черепа лежали золоті поліхромні сережки із вставками смарагду. І вони потрапили до туалету ногайчинської цариці з «бабусиної скриньки», бо також старіші за поховання років на 100! Про це свідчать не тільки паралелі зі славетних музеїв світу — Британського та Метрополітен-музею у Нью-Йорку, але й загублені корпуси підвісок у вигляді амфор, котрі були, найімовірніше, з гірського кришталю.

На черепі та кістках грудної клітини поспіль лежали золоті нашивні пластинки і намистині зі скла, фаянсу та напівкоштовних камінців, разом з ними знайдено золотий туа­летний флакон. Біля правого зап’ястя лежав скіфський срібний кубок IV ст. до н. е. А на зап’ястях чергові шедеври — два золоті браслети із замками у вигляді фігурок Ерота та Психеї. Порожні корпуси браслетів ззовні були прикрашені навскісними рядами нанизаних на золоті дротинки річкових перлин і золотих та самоцвітних намистин. В отвори на кінцях корпусів були вставлені фігурки Ерота, що однією рукою обіймає за плечі Психею, а другою пестить її підборіддя. Між головами персонажів влаштовано петлі шарнірів, на яких кріпилися великі самоцвіти в золотих оправах: на одному браслеті — цитрин, на іншому — циркон. Браслети унікальні, хоча подібні зображення Ерота та Психеї є на деяких срібних посудинах пізньоелліністичної доби (кінець ІІІ–І ст. до н. е.).

Біля правої гомілки, ймовірно, стояла туалетна скринька з прикрасами. Кожна знахідка тут заслуговує на окрему поезію і кожна має свою історію. Ось великий золотий перстень із вставкою з темно-фіолетового скла. На склі — інталія (тобто заглиблена гема) у вигляді жіночої голівки у профіль. Здавалося б — типовий пізньоелліністичний перстень, таких вистачає у музеях та скарбницях. Але фахівець одразу побачить невідповідність форми шинки стилю геми. Шинка пізньоелліністична, ІІІ–ІІ ст. до н. е., а зображення на емі зроблене в лінеарному стилі римського часу (І ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.). А якщо придивитися, то помітно, що гема трохи менша за гніздо і сидить в ньому нещільно, навіть краї оправи недбало загнуті, щоб гема не випадала. Найімовірніше, у стародавню оправу в І ст. н. е. було вставлено нову гему — стара загубилася або тріснула. Підтверджує це припущення і зображення на гемі. Уперше в такому ракурсі (голова в профіль, на чолі — вінець-стефана, обабіч обличчя — локони) карбували свій портрет на монетах єгипетські цариці ІІІ–ІІ ст. до н. е. Арсіноя ІІ та Арсіноя ІІІ. Цей образ став традиційним для монетної графіки та вставок у персні-печатки. Так зображували на монетах Клеопатру, а в римський час образ Арсіної-Клеопатри набув статусу богині Венери, хоча іконографічний тип — голівка в профіль у стефані — залишився той самий. На щитку ще одного персня, із суцільного золота, було зображено обличчя тої-таки Венери.

У скриньці лежали три золоті і один гагатовий туалетні флакони, фаянсова сирійська або єгипетська тарілочка та римська чашка з мозаїчного скла міллєфіорі, золотий кулон з агатовою вставкою, дві срібні туалетні ложки, алебастрова посудина, камні-амулети й дві фібули — золота брошка із скляними вставками та унікальна фібула у вигляді дельфіна, тіло якого вироблене з гірського кришталю, а голова та хвіст — золоті. На литки похованої було надягнено два золоті спіральні браслети.

Численні ювелірні вироби було зроблено або в Італії (ланцюжок, сережки, брошку), або в Єгипті чи Південній Греції (браслети, персні, кришталеву фібулу).

Після похорон сармати досипали насип на 2,5  м, залили його нафтою та підпалили. Велетенське вогнище палало кілька діб, помітне з будь-якої точки степу.

В ім’я Юпітера та Божественного Імператора

Тетяна Шевченко

З початком впливу Римської імперії, релігійне життя греків Північного Причорномор’я мало змінилося. Вони продовжували вшановувати своїх богів, не заміняючи їхні імена на римські відповідники. Поява офіційних культів не привела до кардинальних змін в релігії. Верхівка міст, відчуваючи де необхідність, а де вигоду в зв’язках із провінційно-римським керівництвом, впроваджувала культи Римської імперії. Такі процеси відбувалися у більшості причорноморських полісів. Найпершими почали вшановувати імператорів як богів правителі Боспору, за часів розташування римської залоги карбував на монеті портрети імператорів і Херсонес.

Окрім того, за соціальним складом, населення античних центрів ставало дедалі менш однорідним. Іноземців урівнювали в правах із громадянами, раби отримували більше можливостей ставати вільновідпущениками. Наслідком цих процесів була багатоманітність у культурній сфері. Вихідці з різних міст роками продовжували вшановувати своїх богів — богів-покровителів родин, міст, місцевостей, країн. Навіть якщо вони не мали рівного з громадянами статусу, вони могли мати достатньо коштів, щоб поставити статую, олтар або збудувати храм не гірший, ніж загальноміський. І тут перед нами виникає питання, а хто був шанувальником, наприклад Юпітера Найкращого Величного, якому спорудили олтарі в містах Таврики.

Усе значно простіше, якщо це посвята від особи з латинським іменем. Тоді йдеться про людину, яка була приїжджою або нащадком вихідців із римських провінцій. А що як такий напис на посвяті зроблено грецькою або ім’я адресанта «латинізоване», тобто має грецький корінь і латинське закінчення? Тоді мову треба вести про місцевого мешканця, який прагнув догодити римській адміністрації цього міста або місцевості, де бував у торгових, наприклад, справах. В усі часи батьки давали імена своїм дітям із найкращими сподіваннями і побажаннями. Саме ім’я мало допомогти дитині в її подальшому житті. І в часи всесильності Риму навіть на окраїнах держави і прилеглих територіях населення орієнтувалося на переможну ходу імперії. Але нерідко перші люди грецьких міст брали собі латинське ім’я в дорослому віці. Зокрема басилевси Боспорської держави додавали до свого імені Тиберій Юлій, а до титулів «друг цезаря і римлян», і ставали жерцями римських культів.

Територія Північного Причорномор’я не входила до самої Римської імперії, але була безпосередньо на кордоні її провінцій. Тіра, Херсонес і поселення прилеглі до нього, а можливо й Ольвія, були місцями, де розташовувалася залога (гарнізон) римської армії. У ІІ–ІІІ ст. тут залишено значну кількість культових пам’яток, пов’язаних із римською релігією, особливо її військовою частиною. Культи богів Юпітера Доліхена, Мена, Сола, Мітри були привезені сюди саме цією частиною населення. Залога займала відокремлену частину в місті — цитадель і кілька адміністративних будівель. Однак разом із солдатами сюди приїхали люди, які супроводжували армію — ремісники різної спеціалізації, жерці, адміністрація і залежні особи. Усі вони, якщо й не мали значного впливу на релігійне життя міст, то самі продовжували шанувати своїх богів-покровителів.

Так пантеон богів стає строкатішим: від власне грецьких Афродіти, Діоніса тощо до фракійських героя-вершника, Діоніса Сабазія і до еллінізовних єгипетських Ісіди, Беса і Гарпократа. Поява культів фракійських богів диктувалася складом римської армії. Її солдатів, розквартированих у Херсонесі, набирали з римської провінції Мезія.

Фракійським еллінізованим божествам і раніше вклонялися у північно-причорноморських містах, однак тепер це набуло ще більшого розмаху. Кам’яні плити з зображенням героя на коні, з традиційним для нього деревом, обвитим змією, кабаном, іноді собакою, слугами виготовляються у значній кількості на місці для принесення їх у дар божеству. Виготовляли