Читати книгу - "Шазілір. Заборонений день, Олена Гриб"

– Люди різні, – не погодилася Міка. – Дивіться, – вказала на розфарбованих усіма кольорами веселки чоловіків у пов’язках на стегнах, які мали зображати перед гостями тубільців. – З них потішаються, і вони сміються у відповідь. Їм подобається розважати інших. А є ті, хто на пропозицію зіграти напівголого дикуна відповів би лайкою.

Губернатор приставив до лоба долоню козирком, ховаючи очі від сонця.

– Матроси живуть у загальній каюті й підкоряються розкладу. У них мало шансів провертати таке у кожному плаванні, – наполягав він. – Стривай, а чому ми сперечаємося через найсумнівніші варіанти? Якби мені запропонували обрати когось із підозрюваних, я зупинився б на капітані. Мотивація є, можливостей безліч. Запхнув лампу в сейф і спи спокійно.

– Кок міг би сховати її в пічці, – чисто з упертості сказала Міка. – Але тоді вона була б покрита кіптявою, – довелося додати неохоче. – Гаразд, я теж вибираю капітана. Тобто його я вибрала відразу ж, як тільки дізналася, що він доводиться дядьком Соммеру Леондару.

– А голову морочити навіщо? – не зрозумів Керрейт.

– А на те, що ніхто не скасовував можливість збігу! Раптом Леондар – не спільна ланка?

– Враховуючи те, що його двоюрідний брат із кримінальним минулим – перший помічник на «Чорній лілії», а колишній товариш по службі з «Мрії» – боцман на «Золотій», я готовий вважати це доведеним фактом, – зітхнув губернатор. – Не буває таких збігів.

– Ви знали? – досить скептично уточнила Міка.

– Про дядька – ні, хоча ми із Серіпом дійшли висновку, що Іліал Норл – вигадане ім’я. З його документами все гаразд, але біографія – чистий аркуш.

– Пані Леондар могла б розповісти про нього досить багато. Звісно, якби її спитали. Таке враження, що для розшуку вона взагалі не існувала, – прозвучало як звинувачення.

Гості потроху заповнювали палубу, і балаканину довелося припинити. Губернатор, ухиляючись від ейронів, що прагнули уваги, і їхніх нав’язливих дружин, вирушив у капітанську каюту. Міка погодилася поки залишитися поза справою. Ясна річ, лише на словах.

Вона пройшла повз Мавка, залишившись невпізнаною. Кивнула Ірвану Шалі й обійшла Баміала, що готував чергову порцію компліментів.

– Вам доводилося вбивати? – тихо спитала, не повертаючись до торговця обличчям.

– А яку відповідь ви сподіваєтеся почути? – Гіркота в словах Ректа була очевидною. – Просто для довідки: сьогодні від моєї руки дехто помре. Вас це лякає?

– Мені цікаво.

– «Випалювач» притяг сюди хлопчика та собаку. Йому потрібна гідна публіка для нової демонстрації. Минулого разу Жовту раду висміяли, Райла виставили телепнем, чаклуна виправдали. Здогадайтеся самі, кого він сьогодні хоче штрикнути ножем, а кого спалити. Вас влаштовує моя відповідь?

«Умри», – беззвучно промайнуло над морем.

Міка підскочила від несподіванки. Проклятий, якого вона шукала, був зовсім поруч. Цього разу він не чекав на дії Райла. Злочинець ударив першим.

– Що трапилося? – Рект теж щось помітив. – Це… Це… Дивне відчуття.

– Вам не доведеться бруднити руки.

– Хочете самі це зробити? – зареготав він. – Обіцяю будь-яке сприяння!

Палуба хитнулася під ногами, і Міка поспішила знайти опору.

– Всі зібралися, – оголосив Баміал. – Вирушаємо. Не лякайтесь, у відкритому морі буде веселіше. Ви полюбите вітрильники, обіцяю!

– У відкритому морі? Хіба… У запрошеннях… Круїз?! Ви взагалі розумієте… Ні, ви нічого не розумієте!

Двадцять членів екіпажу.

Пів сотні знатних панів із дружинами та дітьми.

Декілька знайомих осіб із магістрату.

Губернатор.

«Випалювач».

Собака.

І четверо обдарованих.

Ця прогулянка не могла закінчитись без жертв.

«Добре, що я написала про Айрета», – подумала Міка, відчуваючи, як навалюється запаморочення.

– Чого я не розумію? – звісно, ​​Ректу морська хвороба не загрожувала. – Чого?!

– Пастка зачинилась. Як тільки Ріан розворушить осине гніздо, почнеться хаос. Мені дуже шкода, Баміале, але скоро ми станемо ворогами.

– Не несіть маячню! Ніхто не змусить мене піти проти вас.

Міка здригнулася.

– Хочете сказати, ви досі не зрозуміли, хто забезпечує ваші кораблі везінням? Не брешіть собі. Ріан мав рацію, іноді очевидне виявляється єдиним правильним. Мені справді дуже прикро!