Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 2"

41

Кедровський В. Українізація в російській армії // Український історик. - 1967. - N 3-4. - С. 61-77; Ткачук А. Г. Крах спроб Центральної Ради використати українізовані військові формування в 1917 р. // Український історичний журнал. - 1967. - N 8. - С. 75-84.

42

Відносини між державами Антанти й Українською Народною Республікою у листопаді-грудні 1917 р. були докладно проаналізовані у кн.: Pidhainy O. S. The Formation of the Ukrainian Republic. - Toronto - New York, 1966. - P. 283-400. Однак здається, що автор перебільшує значення цих пробних контактів. Насправді ні одна зі сторін не спроможна задовольнити інтереси іншої сторони: становище України було таким, що вона не витримала б тягаря затяжної війни з Центральними державами, тоді як Франція та Великобританія не могли забезпечити ефективний захист проти німців і більшовиків. Отже, тогочасні об’єктивні умови були несприятливими для співпраці між Україною та державами Антанти.

43

Див.: Витанович І. Аграрна політика українських урядів, 1917-1920 // Український історик. - 1967. - N 3-4. - С. 5-60.

44

Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917 р. - Прага, 1932. - С. 22.

45

Ковалевський М. При джерелах боротьби. - Іннсбрук, 1960. - С. 471-472.

46

Можна було б стверджувати, що радикальний характер земельного законодавства Центральної Ради був неминучим наслідком тяжкого стану українського селянства, інтереси якого вона повинна була захищати. Однак цей погляд спростовують такі міркування: аграрні відносини у Галичині були більш незадовільними і бідність селян була більшою, ніж на Наддніпрянській Україні. Незважаючи на це, закон про земельну реформу, що його 14 квітня 1919 р. прийняла Національна Рада (парламент) Західних областей Української Народної Республіки (Східної Галичини), зберігав принцип приватної земельної власності для дрібних землевласників; питання про відшкодування для великих землевласників, чиї маєтки підлягали експропріації, мало бути врегульоване у майбутньому окремим законом (Витанович І. Цит. праця. - С. 52-56). Порівняння з Галичиною переконує в тому, що політика Ради щодо соціалізації землі була не просто відповіддю на об’єктивні економічні умови, але також наслідком ідеологічних упереджень.

47

Текст закону про національно-персональну автономію див.: Велика Українська Революція. Календар історичних подій за лютий 1917 року - березень 1918 року / Вид. Я. Зозуля. - Нью-Йорк, 1967. - С. 85-86. Див. дві монографії з цього питання: Jabłoński Н. Polska autonomia narodowa na Ukrainie 1917-1918. - Warszawa, 1948; Goldelman S. I. Jewish National Autonomy in Ukraine, 1917-1920. - Chicago, 1968.

48

Taylor A. J. P. Bismarck: The Man and the Statesman. - New York, 1961. - P. 115.

49

П. Шевальє (див.: Chevalier Р. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne. - Paris, 1663) називає Хмельницького “другим Кромвелем, який вдруге з’явився на Русі” і який “не менш честолюбний, хоробрий і спритний, ніж Кромвель в Англії”.

50

Цей погляд недавно був повторений у кн.: Мірчук П. Трагічна перемога. - Торонто, 1954. - С. 51 і наступні.

51

Про історію цього формування див.: Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк, 1956.

52

Докладний опис Арсенальського повстання можна знайти у кн.: Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. - Київ, 1967. - Т. 2. - С. 49-58.

53

“На Україні більшовики дістали лише 10 відсотків усіх голосів [на виборах до Російських Установчих Зборів], тоді як у центральних регіонах Росії вони здобули близько 40 відсотків”. - Borys J. The Sovietization of Ukraine, 1917-1923. - Edmonton, 1980. - P. 167, 169. Українські партії зібрали 4,3 мільйона голосів, або 53 відсотки усіх голосів в українських губерніях. Крім того, українські соціалісти-революціонери здобули 1,2 мільйона голосів за спільним списком із російськими есерами.

54

Про Всеукраїнський з’їзд Рад 17-19 грудня 1917 р. див.: Христюк П. Цит. праця. - Т. 2. - С. 69-74.

55

Напевно найбільшим українським дипломатичним успіхом під час Берестейських переговорів був таємний протокол між Українською Народною Республікою й Австро-Угорщиною, підписаний 9 лютого 1918 р., одночасно з основним мировим договором. Австро-Угорщина взяла на себе зобов’язання сформувати зі Східної Галичини (розділяючи, отже, провінцію Галичину за етнічною ознакою) і Буковини новий “коронний край”. Українські делегати змогли домогтися цієї важливої поступки, користаючи з тяжкої продовольчої ситуації у Відні. Протоколи Берестейських переговорів були недавно опубліковані у кн.: Ereignisse in der Ukraine, 1914-1922. - Bd. 2. - S. 49-222. Спогади учасників цієї конференції були зібрані у кн.: Берестейський мир / Ред. І. Кедрин. - Львів, 1928.

56

Текст Четвертого Універсалу див. у кн.: The Ukraine, 1917-1921: A Study in Revolution. - P. 391-395.

57

Ereignisse in der Ukraine 1914-1922. - Bd. 2. - S. 203.

58

Ulam A. B. The Bolsheviks: The Intellectual, Personal and Political History of the Triumph of Communism in Russia. - New York, 1965. - P. 400.

59

Дім Грушевського, зокрема його бібліотека й папери, згорів під час бомбардування Києва більшовицькими військами у січні 1918 р. Тоді говорили, що більшовицька артилерія навмисно цілила в будинок, власником і мешканцем якого був президент Центральної Ради. Будинок стояв на Паньківській вулиці, в горішній частині міста. Див. Ковалевський М. Цит. праця. - С. 444.

60

Грушевський М. Вибрані праці. - С. 52-57.

61

Очевидно, ці політичні напрями могли вільно виявитися лише поза межами Української РСР серед українського населення Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини у міжвоєнний період, серед емігрантських громад у країнах Західної Європи і серед українських емігрантів у Сполучених Штатах Америки і Канади. Існують, правда, деякі свідчення, що ці некомуністичні ідеології мали потенційних