Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

через хвилину вийшов у чоботях і куртці. Вперся долонями в задні дверцята з іншого боку і завмер, дивлячись на Вітаса, чекаючи сигналу. Машина знову заревіла. Водій спочатку дав на мить задній хід, а потім різко перемкнув на першу передачу. Вітас і Владас що було сил штовхнули машину. Та проїхала півметра вперед, двигун загарчав ще голосніше, з-під передніх коліс на Вітаса та Владаса звалився потік грязюки. Але обом було зрозуміло, що треба штовхати далі, інакше вона загрузне вже в новому місці. Тому продовжували штовхати мінівен ще кілька метрів, поки в один момент той не рвонув уперед і не вирвався з пастки. А Вітас і Владас, подавшись за інерцією тілом услід за машиною, що вислизнула з-під їхніх рук, мало не впали.

Мінівен понісся по колії геть від будинку. Водій моргнув аварійкою замість «спасибі». Тепер його ніщо не зупинить! Так і буде, хилитаючись, їхати до гравійки.

Владас стояв, весь покритий брудом, дивився на Вітаса і реготав. В останнього навіть обличчя було забризкане коричневою багнюкою.

— Чого іржеш? — спитав Вітас без злості. — На себе поди­вися!

— У мене дзеркала немає! — відповів Владас і ступив до намету.

— Ти куди? — зупинив його Вітас. — Ти ж там усе забрудниш!

— А що мені робити? — Владас розвів руками.

— Іди до будинку, зараз Рената щось тобі винесе. Якісь ганчірки чи туалетний папір.

Рената, побачивши їх на порозі, не втрималася від сміху. Відразу ж збагнула, що треба робити. Винесла їм паперових рушників. А коли хлопці витерли бруд із рук, облич та одягу, впустила до хати.

— Ідіть у душ! — скомандувала. — А Віола де?

— Зараз прийде, вона там, у салоні, перевдягається!

Коли довготелесий Владас вийшов із ванної у вітальню, загорнутий у великий червоний рушник, із довгим мокрим волоссям, що робило його голову ще довгастішою та вужчою, а борлак ще помітнішим, Віола, котра сиділа за овальним столом в очікуванні вечері, схопилася від несподіванки зі стільця.

— Та він же на Ісуса схожий! — вирвалося в неї.

— Еге ж, — засміявся Вітас, котрий уже перевдягся і відмився від бруду. — Тільки-но з хреста зняли!

Владас зробив крок назад. На обличчі — переляк.

— Даруйте, заради Бога! — зойкнув він і побіг назад у ванну кімнату.

На гамір із кухні визирнула Рената.

— Що тут? — спитала вона.

— У тебе у ванній голий захисник тварин! — жартівливо промовила Віола, повернувшись за стіл.

— Владас? Та вони ж із Вітасом машину вашого клієнта штовхали!

— А ти бачила, які у Владаса волохаті ноги? — спитала Віола.

Очі Ренати округлилися. Вітас затулив долонею рот, аби не зареготати.

— Навіщо мені його ноги?!

— Даруй, це я так! Просто дивно, що він у вас удома!

Рената стенула плечима.

Ця вечеря виявилася найдивнішою та наймовчазнішою за дов­гий час. Владас сів за протилежний край столу, подалі від Вітаса. Стримував кашель, але, коли не міг стримати, відвертався.

— Смачна свинина, — нарешті вичавив він із себе, поїдаючи з апетитом тушковане м’ясо з картоплею. Помитий захисник тварин почувався не в своїй тарілці. Але Віола, котра сиділа поруч, явно викликала у нього особливий, теплий інтерес.

— Це кролик, — виправила Владаса Рената. — Беріть іще!

Владас із подивом поглядав на свою порожню тарілку. Мабуть, і не помітив, як швидко все з’їв. Рената сама додала йому гарячого.

— Спасибі за допомогу! — Вітас поглянув через стіл на Владаса.

— Та я з радістю, — відповів той неголосно, немов сам прислухався до свого голосу, перевіряючи, чи не чути у цих словах ноток фальші. — Ви ж розумієте! Я Ренаті вже пояснював, — захисник тварин кинув погляд на господиню, погляд прохача про підтримку. — У мене просто не було іншої можливості. Де тут іще заробити?

— А за кордон не думав їхати? — вирвалося у Вітаса, і він сам відчув, що якось не дуже ввічливо пролунало його запитання.

— Думав, — зізнався Владас. — Але я у мами один. Як її залишити? Ні, мені б там було неспокійно.

Рената розуміюче закивала.

— Я також не захотіла, — вступила в розмову вона. — Точніше, захотіла, а потім злякалася. Тоді ще дідусь Йонас живий був. Як його одного залишиш... А потім... Потім...

— А ти що, дуже тварин любиш? — втрутилася в розмову Віола.

Владас завмер. Вони сиділи поруч за столом, зазирали одне одному у вічі, і відстань між їхніми обличчями була не більша, ніж дві долоні. Вітасу здалося, що вони зараз візьмуть і поцілуються.

— Люблю, — після короткої паузи відповів Владас. — Птахів. Особливо горлицю слухати.

— Я ж випити не запропонував! — подумав уголос Вітас.

— А ви помітили, що дощ скінчився? — спитала Рената.

Владас і Віола перевели погляди на господиню. Вітас розслабився. Всміхнувся. Підвівся і приніс із кухні пляшку бальзаму та чарки.

— Я не буду! — твердо заявив Владас.

— А я буду, — повідомила Віола.

— А я теж не буду, — Рената хитнула головою.

Вітас випив із Віолою.

Владас знову відвернувся, затуляючи долонею рот. Закашлявся.

— Тобі треба лікуватися, — в голосі Віоли прозвучало щире занепокоєння. — Я тобі меду привезу!

— Мені Рената вже чай із медом давала, — зізнався Владас. — Не допомагає.

Ця розмова, дивна і розсмикана, з перестрибуванням із однієї теми на іншу, продовжилася і за чаєм.

І раптом Віола спохопилася.

— У мене ж уранці клієнтка! А я зовсім забула, думала у вас залишитися!

— Ну, я також піду, — Владас піднявся з-за столу. Озирнувся на господиню, на Вітаса.

— А як же я поїду? Я ж випила! — задалася питанням уголос Віола.

— То залишайся, зателефонуй клієнтці, перенеси її на інший день! — порадила Рената.

Віола заперечно хитнула головою. Обернулася до Владаса.

— Машиною кермуєш? — спитала вона.

— Так, — хлопець кивнув.

— Гайда! — скомандувала вона. — Заодно я тебе підлікую, у мене антибіотики є!

Слідом за Владасом і Віолою на поріг дому вийшли і Рената з Вітасом, обоє здивовані і не зовсім тямлячи, що відбувається.

Дощ скінчився. У калюжах і калабанях відбивалося світло лампочки, що висіла над порогом.

Віола сіла в свій «смарт», запустила двигун і тут же вийшла, кивнувши Владасу на водійське сидіння.

— Вони ж зараз забуксують, а я більше сьогодні машину штовхати не буду! — заявив Вітас.

На його подив, жовтий «смарт» Віоли легко зрушив із місця і поїхав невидимою з порога колією. Чи була видна колія Владасу в світлі фар, Вітас також не