Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

Наплювавши на все, як був замотаний у рушник, перейшов у купальню – добре, що потрібно було всього лише перетнути коридор. Відмивався години дві – ніхто не турбував і Макс продовжував плескатися. Нарешті, задоволений і вмиротворений повернувся до себе. Обід давно вистиг, ну й нехай – зараз би йому не принесли нічого, а діставати з сумки не хотілося – все-таки там були більше напівфабрикати. Ледве натягнув на себе білизну, нову, свіжокуплену – стару він не став прати, просто викинув і все, як у двері знову постукали. Зайшла нещодавня дівчина, занесла кошик з акуратно складеним одягом. "Хм… - трохи здивувався – чим це вони так швидко висушили?" - вручив їй п'ять мідяків і забрав своє. Ще помітив, що в кошику у тої ще залишалося багато чого. Закривши двері, став розглядати що і як з його речами. Штани постраждали найбільше. Природно – він же в них терся постійно. Максимум – ще й у сорочці. Він і куртку-то носив більше для того, щоб не виділятися з натовпу. Дивно, як вони вижили взагалі і ще й зберегли більш-менш нормальний вигляд. Кілька рухів руками, дуже легка магія – тканина знову потемніла і розгладилася. Новою вона, звісно, не стала, але зміцнення їй не зашкодить. Та й потертості зникли. Те ж саме повторив із курткою та сорочками. З кожною річчю окремо. Не завжди те, що багато це добре. Зміцнення для товстої тканини куртки і для тонкої сорочки – різні речі і по-різному спрацює. За сорочку він точно знав, що тканина стане жорсткою, як бляха, і носити її стане неможливо. Був уже один прецедент. Чоботи вдалося купити нові, не погані, аж за п'ять золотих, хоча в Агоррі в нього були кращі. Одягнувся повністю, озирнувся. Підійде – нічого не бовтається і не торохтить.

Поки обідав холодним супом і картоплею з салатом котлетою місцевого виробництва та шматком м’яса, повернувся Пух. Зажадав собі рибу і жорстоко її розтерзав. Довелося легенько магією підчистити за ним.

– Ну ти, звір... не треба так уже завзято наслідувати, колись ми про це говорили. Звірині звички це одне – а знайти нас за твоїми слідами зможуть. Ти швидкий і непомітний, треба бути таким у всьому.

Звір уважно подивився на нього, фиркнув і щось процвірінчав невдоволено.

– І не обурюйся, сам знаєш, що я маю рацію. Я розумію – ти хочеш бути справжнім, але ж є ще й необхідність. Ось є такий звір на Землі... бегемот. Він здоровий і крутий... так він, коли йому закортить, прикольно так хвостом своє лайно на всі боки розкидає... ти теж так робив би? – Макс пустив йому картинку, як він, Пух, такий увесь білий, паскудить і коротким хвостиком, як пропелером, розкидає лайно... Той заверещав, перебиваючи його сміх, аж застрибав на місці від обурення.

– Ну гаразд, гаразд... вирішуй сам, яким ти хочеш бути. - погодився Макс.

До темряви ще годинка, ліг повалятися. Дуже-дуже давно не лежав на звичайному ліжку. У підземеллі було дуже зручно спати. Тільки спав він там зовсім мало.

– Сея... я йду в Червоний палац... ти зі мною?

– Так, пане, – дівчина з'явилася, тримаючи в руках свій лук, – звісно йду, – хоч вона й не показувалася цілий день, але відчутно повеселішала. Дивно, що знаходження у сумці тепер не витягнуло з ней усі сили. Пристосувалась якось, чи що?

– А ти, пухнасте створіння?

Звірятко вискочило йому на груди й обурено защебетало просто в очі. Уся його поза, гордовито-обурено-люта, була такою потішною, що розсміялася навіть ельфа.

За дверима пролунав шум і незадоволений чоловічий голос. Сусід по гнізду, через одні двері. І дівчина, яка прання приносила. І ще хтось. Більше старша жінка. Якась дурня відбувається, одначе. Піднявся і виглянув у коридор. На світильниках економили, світло пробивалося тільки знизу, з "багатшого" поверху. У сусіда були відчинені двері, і якась жінка намагалася витягнути звідти дівчину, вони обидві впиралися щосили, але сусід був чоловік здоровий і малу потроху затягувало всередину.

– Йой... що за метушня? – не дуже голосно, але переконливо запитав Макс.

– Пане!!! Світлим прошу – допоможіть!!! - жінка явно боролася з останніх сил.

"Ех, починається... може хоч ця – не принцеса?" – промайнула думка, він підійшов до дверей, легко відсторонив жінку і відчепив здоровенну лапищу від тоненької ручки дівчини. Але саму її поки що не відпускав – хіба мало, бувало в житті всяке... такий ось янгол міг поцупити все, що лежить, або ще щось, хоча, судячи з того, якою він її бачив і які думки бродили в її голові, навряд чи вона щось таке робила хоч раз у житті.

– Які питання?

Товста, червона пика, не кліпаючи, дивилася просто на нього.

– Нахрен пішов... я за неї заплатив... – лапища знову потягнулася за дівчиськом.

– Нахрен ти сам підеш... кому ти платив – того й трахай. Їй ще немає шістнадцяти і за законами демонів, усім насрати на те, кому і за що ти платив. – Макс остаточно витягнув дівчину назовні і зачинив двері перед носом приголомшеного бугая. Не встигли вони зробити кілька кроків від дверей, як ті відчинилися на всю широчінь. Розвитку подій Макс чекати не став – його улюблене пенальті по бубенцях, і бугай встав як вкопаний, із виряченими очима, однією рукою затискаючи постраждале місце, а іншою намагаючись втримати немаленький такий ніж. Дівчину з жінкою Макс запхав до себе в номер. Хотів продовжити з бугаєм, але за справу взялися помічники, навіть не питаючи згоди. Першою влізла ельфа – як Макс помітив, у всіх питаннях щодо насильства над жінками, вона була вкрай непримиренна і дуже жорстока. Здоровань уже трохи оговтався від першого удару, хотів було рухатися вперед і вже зібрався ревіти, як ведмідь з корчем у дупі після зимування, але завмер, не в силах переграти ельфу у гляділки. Привід висів над підлогою, палаючи що той смолоскип, повітря навколо гуло, як у трансформаторній будці. Червона, вогняна стріла була спрямована мордовороту прямо в око.