Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

Тут Пух вирвався вперед. Він блискавкою злетів прямо по стіні, перескочив мужику на руку, піднявся до його обличчя, завмер на пів рахунка, дозволяючи тому зрозуміти, що це таке в нього на плечі, і беззвучно та плавно, хизуючись, дуже показово роззявив пащу з тонкими й довгими, як у кобри, вісьмома іклами. Смикнувся вперед, приміряючись вп'ятися в червону морду, але зупинився. Здоровань навпаки – сіпнувся назад і впав. Пуху ж цього було замало або йому не сподобалося, що ніж і досі в спітнілій ручищі, але він підскочив ближче й у два стрімкі рухи перегриз лезо ножа навпіл. Фиркнув і пронизливо застрекотів, переможно задерши хвостик. Макс підійшов ближче, оглянув бугая, очі в якого смикалися в різні боки, і тихо сказав: "Вийдеш із кімнати раніше завтрашнього вечора – він виїсть тобі мозок. Просто проїсть дірку в животі й вилізе через око". Більше нічого казати не знадобилося – громила рвонувся до своєї кімнати і зачинив двері з такою швидкістю, що позаздрив би хто завгодно.

– Розповідайте, що трапилося, – Макс розташувався біля вікна, періодично визираючи з нього – час уже трохи підтискав. Він не хотів нікуди поспішати, а для цього потрібно було робити все за планом. За планом вибратися з таверни він мав одразу, як стемніє. Жінок він хотів було посадити на своє ліжко, але вони як забилися в куточок біля ліжка та дверями, притискаючись одна до одної, так там і сиділи. Старша притиснула молодшу до себе, а та зарилася обличчям у тієї на грудях, худеньке тіло здригалося від ридань. Пух пострекотав трохи, пострибав поруч, це трохи допомогло, відволікло дівчисько. Вона відлипла від другої жінки і подивилася на Макса очима, повними сліз. Тут знов підключилася ельфа. Примарне дівчисько підійшло ближче, обидві жінки з острахом спостерігали за нею, відстежуючи кожен рух. Сея ж просто поклала напівпрозору руку дівчині на голову, погладила. Сумна усмішка не сходила з її обличчя.

– Не бійся, тебе ніхто не зачепить, – сказала вона своїм мелодійним голосом. "От може ж, коли хоче... А зі мною так не розмовляє з часів того, найпершого заняття на базі. Ну так – тоді в неї був план – спокусити мене хоч якось і зробити так, щоб виніс її з підземелля. А потім привид принца проголосив новим принцом мене, і план спрацював зовсім по-іншому, можна вже було й не прикидатися", – сумно подумав Макс.

– У вас є, що розповісти? – трохи різко ще раз запитав він і Сея одразу ж осудливо на нього подивилася. – Дівчата, я все розумію, але мені потрібно йти, це дуже важливо. Хочете мовчати – будь ласка, але без мене.

– Нам нічого сказати, пане. Даремно я просила... у вас будуть неприємності.

– Тобто – неприємності? Позбавити дівчину від зґвалтування – це поганий вчинок у цій місцевості?

– Дівчину – можливо, й ні... особливо якщо вона з панів. А ми – раби. Учора Насті виповнилося шістнадцять...

"Охрініти... Життя любить тебе Макс, невже ти ще цього не зрозумів? І тому в найнепотрібніший момент підсовує тобі різних баб, до того ж таких, від яких одні неприємності. – Макс розглядав обох жінок то разом, то по черзі. Якщо цій Насті... треба ж – Настя... зовсім земне ім'я. Якщо цій Насті шістнадцять, то її мамі тридцять два – тридцять п'ять. Цілком ще нічого собі, тільки з обличчям щось. Ганчірками прикривається. Але в другому зорі нічого такого не видно".

– Що у вас з обличчям? – жінка завмерла, але потім усе ж прибрала вбік ганчірку, що закривала страшну виразку на щоці. Бордово-жовта гидота розповзлася на пів щоки, ще й запах... Але все ж таки... – І хто вам намалював отаке? А запах від чого? – жінка опустила голову і продовжувала мовчати. – Гаразд, мені це без різниці. Я так розумію – ви призвичаїлися зображувати цю гидоту, щоб вас не чіпали... Із Настею було простіше, доки у вік не ввійшла, але ось сьогодні це почалося....

– Господар сказав, що настав час їй заробляти справжні гроші, – глухо промовила жінка.

– Зрозуміло. А звідки рабство? З чого раптом? Мені казали, що демони не люблять рабовласників.

– Раніше не любили. Поки старий Владика був. Батько принцеси Тар'ї. А як вона повернулася, півроку минуло – і почалося. Сама-то вона нічого, просто не перешкоджає і все, – жінка замовкла. – Чоловік продав нас. За борги, – нарешті вимовила вона. Дівчина теж опустила голову.

Макс мовчав. " Йокарний бабай... чоловік – продав... Просто жесть. А так – ситуація один в один, як і раніше. Як співає один дядько: "Я це проходила, я це проходила, сто разів". А коло замкнулося на мені. Знову те саме – жінки, молоді й не дуже, у важкій ситуації. Практично нестерпній. Залишити їх так – неможливо. Але ж зараз почнеться – бійки, розбірки, звинувачення... Потім ми все це поборемо, вони залишаться зі мною, і я знову буду їх водити кудись. Благо зараз стало простіше – можна навіть полетіти. Все б це нічого, але ось просто зараз це ніяк, ну просто ніяк. Що мені ось зараз із ними робити? Залишити в кімнаті? Так прийдуть же, шукати будуть. Якщо той, переляканий сусід не настукає, то просто шукатимуть, як зникле майно.

– Скільки потрібно, щоб викупити вас? До речі – хлопець теж ваш? Той малий, що приходив із кошиком.

Жінка здавлено кивнула.

– Рош, йому вісім років. Ми всі разом... жили...

– Зрозуміло. – "Хоч тут вгадав із віком" – подумав він – То скільки ж грошей?

– Я не знаю, пане... Чоловік був винен, програвся в креш. Гроші всі пішли на погашення боргу. Прийшли страшні люди, разом із магом і забрали нас.