Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (05.06)

Сьогодні ми з Анжелею планували день, але… знову я, і знову я про щось забуваю. Почали ми з парку, як завжди. Я вдягла сукню, яка все ще виглядає на мені доволі добре, хоча й стало важче дихати через живіт. Анжела сміялася, коли я задирала її в парку, й запитувала, чи не важко мені через великий животик.

— Ну, не вийде вже більше на роликах кататися, — сміялася вона, притримуючи мене за руку, коли я ледь не оступилась.

— Боюсь, що це вже на найкращому шляху до "вибору між йогуртами і підручниками для малюка". Погано, що немає меню "перша допомога для вагітних".

— Ахах, це точно.

Ми довго гуляли і сміялися, але до обіду я почала відчувати себе не дуже добре. Спочатку — легке паморочення в голові. Потім — біль, що почала з’являтися в лобі. Я спробувала йти далі, але ноги стали важчими, а голова — ще більше закрутилася.

— Анжело, щось не так, — я зупинилась, спершись на лавку і закрила очі. Вона одразу повернулася до мене.

— Ти як? — її голос став занепокоєним, вона підходить до мене ближче, обережно торкаючись мого плеча.

— Напевно, просто переїла, — я намагалась жартувати, але відчувала, як з кожною хвилиною стає все гірше. Почала темніти в очах, а головний біль був такий сильний, що я ледве могла тримати голову прямо.

— Віка, ти серйозно? Ти насправді погано виглядаєш. Я тобі кажу — поїдемо в лікарню.

— Ні, я нормально почуваюсь, це просто… ну, десь сонце… і… ну, нічого страшного, — я намагалася виглядати спокійно, але в середині відчувала, як мій організм починає протестувати.

— Ти виглядаєш, як людина, яка не може ходити по рівній поверхні, — Анжела була вже серйозною. — Я кажу — лікарня. Йдемо.

— Ні, не треба. Мені просто треба подихати свіжим повітрям, все, — я все ще намагалася зберігати впертість. Знову спробувала встати, але ноги підкосились.

— Віка! Ти зараз на грані того, щоб упасти! Чому ти не можеш мене послухати?!

Врешті-решт, я відчула, як Анжела взяла мене під руку й злегка примусила піднятися.

— Ти мене не переконаєш, я не поїду! — я сказала це вже з якоюсь безсилою рішучістю, але ноги все одно не слухалися, і я навіть не могла стояти без допомоги.

— Поїдемо. В лікарню! Інакше я тебе звідси не відпущу.

Я важко вдихнула і погодилась. Анжела миттєво зателефонувала таксі і незабаром ми вже сиділи в машині. Я сиділа, обійнявши животик, відчуваючи кожен свій подих. Це було не зовсім те, що я собі уявляла.

Лікарня була не такою вже і страшною, але зараз, коли я почала бачити своє відображення в дзеркалі біля реєстраційного столу, виглядала, як трішки розпластане творіння, що боїться вийти на сонце. Анжела хапала за руку медсестру, яка проводила нас до лікаря.

— Все добре, — сказала медсестра. — Лікар вас огляне.

Як тільки лікар зайшов, я одразу розповіла йому про головний біль, слабкість і темні плями в очах. Виявилось, що це просто сонячний удар — навіть вагітним можна отримати таку неприємність. Лікар посміхнувся, перевіривши тиск.

— Вам потрібно полежати кілька годин під крапельницею і випити води. Це не страшно, але краще відпочити.

Анжела одразу сіла поруч, але не змогла стримати питання:

— Ти що, не збираєшся сказати Денису? Він, напевно, хвилюється!

Я глянула на неї і зморщила лоб.

— Ні, не хочу його хвилювати. Я з ним ще поговорю після всього цього. Я ж просто була під сонцем — зараз полежу, і все буде добре.

Анжела заколола волосся в пучок і почала перевіряти свої повідомлення на телефоні. Тільки ось я встигла припасти до подушки, як дзвінок на моєму телефоні змусив мене здригнутися.

Денис:

— Віка, де ти? Я скоро приїду, ти все ще на прогулянці з Анжелою?

— Та… так, на прогулянці. Ще трохи побудемо. Все нормально, не переживай, я ж казала, що почуваюсь добре.

У голосі Дениса було чути занепокоєння, але я намагалася виглядати спокійно, навіть якщо насправді мені було дуже погано.

— Гаразд. Але не забувай, я скоро буду. Давай, бережи себе.

Я вимкнула телефон і лягла назад, намагаючись дихати рівно. Знову темніло в очах, але цей раз я знала, що все скоро мине.

— Все буде добре, Віко, — сказала Анжела, дивлячись на мене з турботою. — Я ж з тобою.