Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

На ґрунтовій дорозі трясе нещадно. За склом плюс тридцять п’ять за Цельсієм, але всередині автомобіля працює кондиціонер. Сонце таке яскраве, що піщані дюни вдалині здаються білими, а рідкісні рослини-сукуленти відливають металом, хоча насправді вони звичайного темно-зеленого кольору. Поки що я не бачила жодної живої істоти, крім комах. Їх багато, особливо мурах. У них зараз період відділення нових сімей, тому вони мігрують довгими рівними рядами.

На сході видніються дощові хмари, але прогноз обіцяє на найближчі десять днів нестерпну спеку і жодних опадів.

О, дивіться! Попереду лежбище гнилососа. Он та зелена галявина – не оазис життя, а досить глибока калюжа. Чи правильніше назвати це водоймою, Лейло? Воно ж не пересихає, правда?

Ясно. На Тікоміті кажуть – калюжа.

Так ось, зелень – усюдисуща олевія, що не пропускає жодне гарне для зростання місце. Гнилосос росте на дні. Це багаторічна рослина із зануреним у землю пористим стволом і порожніми стеблами, в яких містяться кубометри води та дрібні живі організми на кшталт личинок, пуголовків, червовидних вугрів… Зараз побачите, що відбувається, якщо…

Ух! Оце нас накрило! Правда ж, ми ніби занурилися у воду?

Це не так. Глибина калюжі близько сімдесяти сантиметрів у найглибшому місці, але коли автомобіль наїжджає а гнилососа, той випускає нагору всю запасену воду. Фонтан влаштовує, простіше кажучи.

Гей, он там! Бачили? Лейло, що це було? Велике, жовте, швидке… На мить мені здалося, що я на Оніксі. Погане відчуття… Лайси – не іграшка, особливо дорослі. Хоча тут забарвлення повністю дитяче. Але розміри… Бр-р… Неприродні.

Ой, забудьте, це я верзу казна-що. Лейло, про птаорі знає весь світ, а про цих істот я чую вперше. Хто вони?

І ви не знаєте? Дивно. Спробуймо розпізнати з реєстратора. Вони ж мають бути в базі?

Галанете, ворушись… Навколо потягнулися зарості верновника сльозливого – улюблене місце відпочинку птаорі, а я чекаю на результат пошуку.

Ти впевнений?! Трясця…

Галанет клянеться, що Всесвіт ще не встиг придумати іншу яскраву кулясту тварюку на курячих ніжках. Це лайс. Реально лайс. Якась безвідповідальна мармиза привезла його на острів і випустила.

Люди, схаменіться! Це заповідник! Тут своїх проблем вистачає, нащо додавати завезені?

Бідолашне дитинча… Пропорції його тіла жахають. У природних умовах Онікса кормова база обмежена, тому всі лайси розвиваються більш-менш рівномірно, на фермах старанно стежать за їхнім харчуванням, а тут… Контролю нема! Лайс напевно жере смачну олевію і набирає вагу як на дріжджах. Таке вже було на Оніксі-12, і нічим добрим не закінчилося.

Вони ж до року ростуть без обмежень! Метаболізм у них скажений, їсти хочуть постійно! Пусти лайса в засіки, і він зжере все аж до упаковки, а малюк ще й розростеться до об’ємів дорослої особини, і ростиме далі, доки не досягне статевої зрілості, не виявить, що в звичайних умовах корму в достатній кількості немає, і не помре від виснаження!

Лейло, ця машина обладнана для ловів? Ні, стріляти в нього я не хочу. Жах, ну як можна так безвідповідально ставитися до своїх улюбленців? Коли на «Каселоні» вилупиться моє яйце, я рахуватиму кожну його калорію.

Чекайте, чомусь у мене пищить сережка-мікрофон. Знати б, що це означає… Поки перерва, мені писк дуже заважає.

Усім добра!