Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Одного дня з порту Тромсьо почали відпливати рибальські катери і промислові судна. Не чекаючи розпоряджень, шкіпери й капітани, знявшись з якоря, вирушали до Ведмежого острова і Шпіцбергену, щоб п'ядь за п'яддю обшукати всі навколишні води. З'явилися там і норвезькі та французькі військові кораблі. Невдовзі в пошуки включилося понад триста суден. Рісер-Ларсен багато разів вилітав з Кінгсбея у розвідувальні рейси. Його приклад наслідували інші льотчики. Однак слідів «Латама» не знаходили ніде. Море не давало відповіді.

— Шукайте нашого Руала! — благали норвежці екіпаж радянського криголама «Красін», який по дорозі до крижини з потерпілими зупинився в Бергені.

— Врятуйте нашого Руала! — нісся відчайдушний заклик по всій Норвегії.

Минали дні, тижні і нарешті місяці. Уже давно люди перестали вдивлятися в небо, у те небо, що було таке неприхильне до Амундсена. Усі тепер втуплювали очі в море, очікуючи, що принесе від обрію нова хвиля. Рибалки й полярні мисливці вперто продовжували пошуки. Врятувавши експедицію Нобіле, до них приєднався криголам «Красін». Проте й він не знайшов слідів «Латама».

Мовчанка затягувалася, надія слабнула, але все ще по згасала. Норвежці сліпо вірили, що Руал подолає всі перешкоди і повернеться, як уже не раз повертався.

1 вересня 1928 року шкіпер одного рибальського катера припинив лов і спішно поверпувся в Тромсьо. Він привіз металевий поплавець, виловлений в морі поблизу Пташиного острова. Чи не з «Латама» цей поплавець?

Минав час. З півночі йшла сувора зима, в Баренцовому морі дедалі частіше бушували шторми, перші морози забілили воду уламками криги і скували їх кіркою молодого льоду, відлетіли на південь птахи.

У жовтні в сіті якогось тральщика попав бак з написом: «Бензин. Місткість 600 літрів. «Латам».

Далі вже тішити себе надією було важко.

— Це ще нічого не значить! Он Нансен з Юхансеном протримались у тих просторах багато місяців. Амундсен не загине серед льодів. Він знайде вихід з найтяжчого становища, — стояли на своєму всі ті, хто добре знав життя великого полярника.

Щулячись під поривами холодного вітру, моряки й рибалки співчутливо думали про Руала, який зимує у благенькому наметі десь під полюсом, про те, що йому може не вистачити продовольства…

Минули роки. Люди перестали ждати і нарешті примирилися з думкою, що Амундсен ніколи вже не повернеться і не розповість, що йому довелося пережити.

Однак ще й тепер рибалки з островів Хвалер часто згадують Руала Амундсена і кажуть:

«Його покликало море».

Пам'ятник Амундсену в Нью-Олесунні

Аліна Центкевич народилась у грудні 1907 р. у Глушках, Варшавського воєводства. За освітою юрист (закінчила Гренобльський університет). До 1944 р. працювала бібліотекаркою. Після Варшавського повстання була в'язнем фашистського концентраційного табору у Равенсбрюку. З 1950 р. жила у Нижній Сілезії, потім переїхала до Варшави.

Як письменниця дебютувала в 1949 р., випустивши повість «Одарні, син Егігви» (написана з участю її чоловіка, Чеслава Центкевича). Авторка книжок для дітей і молоді («Радіостанція замовкла», «Незвична подорож» та ін.).

Чеслав Яцек Центкевич народився в жовтні 1904 р. у Варшаві. Закінчив Інститут Супер'єр у Льєжі (Бельгія). За фахом інженер-електрик. До 1939 р. науковий співробітник метеорологічного інституту. Учасник польської полярної експедиції на Ведмежий острів. В 1934 р. опублікував книгу «Челюскін». Після Варшавського повстання — в'язень фашистського концентраційного табору біля Гамбурга. По визволенні — технічний директор Енергетичного об'єднання у Нижній Сілезії, згодом — у Державному гідрологічно-метеорологічному інституті. З 1950 р. у Варшаві. Діяч Спілки письменників. Прозаїк, репортажист.

Видав у повоєнний час: «Анарук, хлопець із Гренландії» (1946), «Білий тюлень» (1947), «Острів туманів і бур» (1947), «Серед північних льодів» (1948).

Аліна і Чеслав Центкевичі співавтори книжок (крім згаданої «Одарні, син Егігви»): «Підкорювачі Північного полюса» (1950), «На підкорення Арктики» (1952), «В льодах Ейсфіорду» (1953), «Знову на Ведмежому острові» (1954), «Арктика, край майбутнього» (1954), «Геройський штурман» (1956), «На білому шляху» (1956), «Полковник Орвін помиляється» (1959), «Таємниці Шостого континенту», «Оповіді з-над полюса» (1960), «Напрям — Антарктида» (1961), «Що з тебе виросте, Фрітьофе?» (1962), «Зачарована загорода» (1963), «Муфті, ослик Лаїлі» (1964), «Тумбо з мису Доброї Надії» (1964), «Чи тюлень білий?», «Пйотр у країні білих ведмедів» (1965), «Людина, яку покликало море» (1966), «Жахливий полюс» (1969), «Оточені великою холоднечею» (1970), «Їх зоря північна не вела» (1974), «Тумбо спокою ніколи не знатиме» (1971) та ін.

Аліна і Чеслав лауреати кількох премій, зокрема премії голови Ради Міністрів ПНР — за весь обсяг творчості.

Кпижки, написані А. і Ч. Центкевичами, користуються великою популярністю як на батьківщині письменників (витримали понад сто видань), так і за її межами: понад три десятки видань побачили світ у перекладах багатьма мовами.

Повість Центкевичів про Ф. Нансена «Що з тебе виросте, Фрітьофе?» так оцінив видатний польський письменник Ярослав Івашкевич: «Відтворення плину життя і показ такої позитивної постаті, якою є Нансен, справа нелегка. А Нансен такий, яким його показали Центкевнчі, герой дійсно позитивний. Чудовий образ Нансена може бути справжнім зразком для наслідування, його гуманізм перегукується з його вчинками і діями».

Про другу повість, про Амундсена, «Людина, яку покликало море», один із польських критиків писав: «Вже сама назва приваблює. Написана вправним, як завжди, пером Центкевичів, біографія великого норвега — без схематичних спрощень і пам'ятникових захватів… Кожне слово б'є в ціль. Талант авторів, їхнє уміння розповідати робить твір доступним для кожного. Молодь знаходить у ньому здоровий романтизм, людей старшого покоління ваблять до себе глибокі нурти: невпинна боротьба, долання труднощів життя».