Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Піддавшись мимовільному рухові, Майк став гладити Діанині щічки, які заполонив нездоровий рум’янець. Її жар заледве не залишав опіки на його долоні, від чого його серце розривалося ниючи навпіл, обриваючись з кров’яними цівками додолу.

― Почекай, ти сказав «Антиспогад»? ― Сповнений напруження голос Дениса прозвучав у тиші надто гучно, противними комахами вгризаючись у вуха. ― Ти хочеш сказати, що Діана… весь цей час приймала Антиспогад? ― задихаючись від обурення, з розстановкою випалив він.

Майк відповів не одразу.

― От тільки не роби вигляд, що ти не знав, ― мляво збурився він. ― Невже дядько тобі не доповів?

― Він мені не все доповідає. Все-таки охоронець поки що ти, а не я.

Майк скривився, наче з’їв лимон: навіть мови нема, йому кольнуло ось це в’їдливе «поки що». Насилу придушивши дошкульні слівця (зовсім не на часі зараз гризтися через обов’язки), Майк взяв Діанину долоню в свою.

― Ну, це все пояснює… ― скорчивши непроникну міну, додав Денис. І тільки злегка прикушена губа видавала його хвилювання. Покрутивши в руках троянду, він поклав її на стіл, дрібку затримавшись спантеличеним зором на букеті червоних троянд, що їх Майк так недбало поставив у вазі ― немовби німе вибачення за свої лиховісні дії.

― Ти часом не знаєш, які побічні ефекти Антиспогаду? Як повертаються втрачені спогади чи щось таке? ― На превелику силу видушував Майк слова, переступаючи через гординю. Дениса достоту не було в його списку, до кого б він звернувся за допомогою, одначе зараз вибирати особливо не приходилося. Тим паче хто, як не Денис, досконально розбирається в зіллях їхнього світу?

Бачачи, що Денис не відповідає, втупившись замислено у вікно, Майк, кахикнувши, додав:

― Ну, так, чисто випадково, не в курсі?

― Ти хочеш сказати, ― вбивчо спокійно мовив той, рубаючи словами повітря, ― що Діана рік у рік приймала Антиспогад, а тут водномить взяла й припинила? Скажи-но, ТИ І-ДІ-ОТ, Майку?! ― зненацька спалахнув Денис, зірвавшись на крик. ― Зовсім макітра не варить?! Ох, святий Кровавий Місяць, не можна ж ось так-от ні з того ні з сього припиняти ковтати те, що роками вживав. Та це будь-який першоклашка знає!

Тієї ж миті Майкові стало не по собі, буцімто йому на голову вилили відро крижанющої води і нудотне нещадне відчуття підступило до самісінького горла: невже він власноруч запустив незворотній процес у Діаниному організмі, без вагань відмінивши Антиспогад?

Тим часом Денис котячою ходою підкрався до Діани й торкнувся її чола долонею. Несвідомо Майк відштовхнув його руку:

― Не лізь, ― зловісно креснувши очима, гаркнув він.

Очі Дениса небезпечно блиснули в сутіні:

― Невже ти цілком серйозно думаєш, що я їй щось скою, в такому-то стані, власник ти бісів? ― Денис осудливо прошив його зором і, не перевівши духу, продовжив: ― У неї жар. Потрібно збити всіма можливими способами температуру, інакше згорить живцем. На нас, звісно, все загоюється, мов на псах, але якщо клітини не будуть вчасно відновлюватися, хтозна, до яких плачевних наслідків це може призвести…

А відтак шулікою метнувся до вікна, розчахуючи його навстіж, ― свіже, прохолодне та дощовите повітря прожогом ввірвалося до кімнати, сполохавши занавіси.  

― Камін запалювати поки не треба, ― зі знанням справи давав вказівки далі Денис. ― Підтримуй таку ж температуру, як і в себе в кімнаті. А ще роби Діані прохолодні компреси.

― Думаєш, це допоможе? ― обнадійливо запитав Майк, опустивши очі. В намаганні приборкати хижаків, що поселилися в його грудях, раз по разу шматуючи їх своїми гострими кігтями, він щосили стиснув Діанину гарячу долоню.

― Якщо чесно, поняття чортового не маю, ― тяжко зітхнув той, за звичкою провівши рукою по волоссю. Весь його вигляд виражав непідробне розгублення. ― Я, як і ти, вперше маю справу з Антиспогадом. Це настільки древній препарат, що… ― махнув рукою він, загубивши думку. Накинувши на себе байдужу личину, продовжив: ― Підозрюю, що до Антиспогаду, який приймала Діана, додавали серйозні психотропні речовини, які якраз і викликали звикання та, зрештою, ломку. До речі, яким чином вона його отримувала? ― Після короткого мовчання зі щирим інтересом запитав Денис. ― Він же ж на дорозі не валяється.

― Алекс, ― коротко відрізав Майк. Вдаватися в деталі в нього не було ані крихти бажання.

Денис підозріло зіжмурився, але не став допитуватися: тема старшого брата, який так раптово зник саме тоді, коли Майк понад усе потребував міцної опори, завжди була серед них табуйована.

― Діана сильна, ― неждано-негадано, буцімто заспокоював самого себе, спроквола зашепотів Денис. ― Вона обов’язково впорається з недугом. Одначе… ― Він став нервово покусувати губи. Та врешті-решт, зібравшись з духом, спрямував на Майка гострий погляд: ― Є ймовірність, що Діані доведеться до кінця свого життя вживати Антиспогад. Все-таки, десять років ― це доволі довгий термін навіть для нас. Розумієш? ― Денис на мить замовк, вивчаючи Майка прискіпливо, щоб зрештою добити, з твердістю виділяючи кожне слово: ― Якщо вона тобі хоч дрібку дорога, зроби все можливе, аби вона прокинулася. Навіть якщо для цього потрібно буде йти на жертву. Второпав?  

Не чекаючи відповіді, Денис неквапливо спрямував свої стопи до виходу. Тільки-но на прощання кинув: