Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Це ми ще побачимо!

Діана бажала побігти прямо по коридору, а там діяти по ситуації, але Денис перегородив дорогу. Вона процідила крізь зуби:

― Не стій не шляху.

― Не трать даремно свої сили, крихітко. Якщо буде потрібно, цей таємничий юнак ще покажеться, а якщо ні… Ну що ж, так тому й бути.

Щось у Денисовому голосі Діану насторожило, але вона не придала цьому вагомого значення.

― Ти зараз говориш, як якась гадалка. «Якщо буде потрібно», бла-бла-бла. ― Вона продовжувала озиратися навкруги, нервово покусуючи щоки.

― Діано, прийди врешті-решт до тями! ― Денис стиснув Діанині плечі. Він нахилився до її лиця й промовив, як до малої дитини: ― Через двадцять хвилин урок, а бігати по школі в пошуках незрозуміло кого така собі затія.

Діана гучно ковтнула, закриваючи очі. Денис має рацію. Незнайомець безслідно розчинився в стінах фортеці, немов примара. Шукати тут його буде схоже на чергове нічне жахіття. Довго, нудно, безрезультатно.

Діана торкнулася рукою до лоба, розгладжуючи зморшки, які виникли від напруження. Денис почав масажувати їй плечі, що не заспокоювало, а навпаки ― дратувало. Але Діані зараз було несила його відштовхувати.

― Ну все, крихітко, заспокоїлась?

Вона лише втомлено кивнула.

― Отак. Не переживай. Викинь зайві думки зі своєї світлої голови, гаразд?

Між ними запанувало гнітюче мовчання, яке першою порушила Діана. Вона ламким голосом запитала:

― А де Вікторія?

Денис на хвильку завис у задумі. Нарешті він відповів, прямо дивлячись на Діану:

― Коли я йшов до тебе, вона ще дрихла міцним сном. Ти ж знаєш, її складно розбудити, а чекати, коли вона причепуриться, ще та нудна задачка. Але цілком може бути, що Ві вже десь у школі. Я ж за нею не слідкую, ― стиснув плечима він. ― Ну як, ходімо на урок? Зараз якраз твій улюблений предмет. ― Денис злегка посміхнувся.

― А за моїм графіком, значить, ти слідкуєш? ― пирхнула Діана.

Щось нічна та вранішня пригода її зовсім вимотали, а першим уроком, як на зло, була математика. Діана всім серцем терпіти не може цей предмет, а викладач, здавалося, терпіти не міг саму Діану ― постійно діставав.

Діана вирвалася з обіймів Дениса й попрямувала до класу швидкою ходою.

Вона не чула, як Денис зовсім тихо прошептав, злісно жмурячись:

― Каламбур якийсь, чесне слово…