BooksUkraine.com » Фанфік » Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"

19
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дівчинка, яка вижила" автора Вікторія Ван. Жанр книги: Фанфік. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 24
Перейти на сторінку:

Але навіть після цієї розмови відчуття тривоги нікуди не зникло. У стосунках із Роном залишалися невирішені питання, а його зближення з Лавандою тільки підсилювало цей дискомфорт. Можливо, я справді не до кінця розуміла свої власні почуття, і це лякало мене більше, ніж я хотіла зізнатися.

Наступного дня під час обіду у Великій залі я сіла поруч із Герміоною, яка читала щось із своїх завжди об'ємних книжок. Рон і Лаванда знову сиділи трохи осторонь, сміючись про щось, що було відомо тільки їм. Я намагалася не звертати на них уваги, але це виявилося складніше, ніж я думала. Герміона помітила мій погляд і тихо сказала:

"Знаю, що тобі це нелегко бачити. Але ти зробила правильно, поговоривши з ним."

Я кивнула, намагаючись приховати своє невдоволення. Часом здавалося, що всі навколо знають, що відбувається в моїй душі, краще за мене саму. І це мене виснажувало.

"Так, але…" — почала я, не знаходячи потрібних слів, щоб описати, як все це насправді мене турбує. "Здається, все одно щось не так. Не думаю, що це просто ревнощі."

Герміона на мить припинила читати, її очі уважно зосередилися на мені.

"Може, ти боїшся втратити його як друга?" — припустила вона, м’яко поглянувши на мене через окуляри. "Або ти сама не до кінця впевнена, що відчуваєш?"

Я мовчала, бо її слова знову зачепили за живе. Чи це дійсно страх втратити Рона? Можливо, я просто не готова визнати, що частина мене хотіла б чогось більше, але водночас боялася це прийняти. Я часто приховувала свої емоції, але вони все одно поверталися, коли я бачила його з Лавандою.

"Може, ти й права," — відповіла я тихо. "Але я просто не знаю, як із цим упоратися. Я не можу втратити його, Герміоно."

Герміона кивнула, не наполягаючи далі, але її підтримка була відчутною. Я завжди могла покладатися на її мудрість, і це було важливим для мене, особливо зараз, коли все навколо здавалося таким заплутаним.

Через кілька днів після того обіду я зустрілася з Джіні Візлі на коридорі біля бібліотеки. Вона виглядала як завжди впевненою й енергійною, і її присутність завжди вселяла мені трохи більше впевненості в собі.

"Гаррієт, можна поговорити?" — запитала вона, підходячи ближче. "Я бачила, що ти останнім часом дуже задумана."

Ми сіли на лавку біля великого вікна, з якого було видно подвір'я замку, де кілька учнів тренувалися на мітлах. Я знала, що Джіні, як і Герміона, не з тих, хто ходитиме коло проблеми. Вона завжди говорила прямо, і це мені в ній подобалося.

"Чула, що між тобою і Роном все трохи складно," — почала вона, і її слова прозвучали не як осуд, а як спостереження. "Він мій брат, і я його добре знаю. Він іноді не зовсім розуміє, що робить."

Я посміхнулася. Джіні завжди знала, як точно охарактеризувати ситуацію.

"Ми поговорили," — сказала я, дивлячись на неї. "Але здається, все одно не до кінця вирішили. Він зараз багато часу проводить із Лавандою, і я думаю, що це правильно. Він має право на свої стосунки, але я не можу зрозуміти, чому це мене так зачіпає."

Джіні хитнула головою.

"Зачіпає, бо ти важлива для нього, і він для тебе важливий. Ти, мабуть, боїшся, що Лаванда забере в тебе щось, що тобі належить — твоє місце поруч із ним. Це нормально."

Я замовкла, розмірковуючи над її словами. Джіні продовжила:

"Гаррієт, ти повинна зрозуміти, що Рон, хоч і може бути трохи тупим щодо своїх почуттів, завжди цінує тебе. Мені здається, він зараз просто намагається знайти себе, як і всі ми. Але ти не повинна дозволити, щоб це вплинуло на вашу дружбу."

Її слова резонували в мені. Можливо, я дійсно дозволяла своїм емоціям взяти гору над тим, що було найважливішим — нашою дружбою з Роном. І хоча я ще не знала, чи хочу чогось більшого від нього, я розуміла, що не хочу втратити його як друга.

"Дякую, Джіні," — сказала я нарешті, глибоко зітхнувши. "Ти маєш рацію. Я просто не знаю, як діяти далі."

Джіні посміхнулася, поклавши руку на моє плече.

"Все буде добре, Гаррієт. Просто дай цьому час. А Рон рано чи пізно розбереться зі своїми почуттями. Ти ж знаєш його."

Я посміхнулася у відповідь. Джіні мала рацію. Я знала, що стосунки завжди складні, особливо коли всі ми ще в процесі самовизначення. Але я також знала, що маю триматися того, що для мене важливе — нашої дружби, яка переживала зараз важкі часи, але могла стати тільки сильнішою.

Через кілька днів після цієї розмови, під час чергової гри в квідич, я знову побачила Рона, який стояв на трибунах із Лавандою. Я намагалася не звертати на них уваги, але, на диво, відчуття дискомфорту було меншим. Можливо, тому, що я вже визнала свої почуття перед собою і вирішила, що готова дати цьому час.

Після гри, коли я йшла до роздягальні, Рон підійшов до мене.

"Гаррієт," — почав він, виглядаючи трохи зніяковіло. "Я хотів ще раз сказати, що не хочу, щоб між нами щось змінилося. Лаванда... вона весела, але ти для мене завжди будеш важливою."

Його слова звучали щиро, і я відчула, як напруга між нами трохи спала.

"Я теж цього не хочу," — відповіла я. "Ти мій друг, Роне. І це найважливіше для мене."

Ми усміхнулися одне одному, і я зрозуміла, що, можливо, цей етап у наших стосунках був необхідний. Ми обидва повинні були пройти через це, щоб зрозуміти, хто ми є й що нас пов'язує.

І хоча я ще не знала, що чекає попереду, я була впевнена в одному — наша дружба вистоїть, навіть якщо вона змінюватиметься.

1 ... 17 18 19 ... 24
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"