BooksUkraine.com » Фанфік » Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"

19
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дівчинка, яка вижила" автора Вікторія Ван. Жанр книги: Фанфік. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 24
Перейти на сторінку:
Глава 10

Минуло кілька років з моменту, коли все це почалося — з того моменту, коли я вперше ступила у світ магії. Поглядаючи назад, я бачу, як багато змінилося не тільки в мені, а й у тих, хто був поруч. Гоґвортс став для мене справжнім домом, місцем, де я навчилася не лише заклинань і зіллєваріння, але й того, як впоратися з власними почуттями, страхами та, головне, стосунками.

Я завжди знала, що все, що сталося, має певну послідовність, адже я була обізнана з "каноном", як тепер це називала для себе. Я знала, що деякі події неминучі, що деякі стосунки сформуються, навіть якщо спочатку вони здавалися неприродними. Проте життя завжди вносило свої корективи, і те, як усе розгорталося, було все одно незвичайним, непередбачуваним. І це було навіть краще.

Почнемо з Рона і Герміони. Я завжди відчувала хімію між ними, але бачити, як вона розвивається перед моїми очима — це був процес, який спочатку мене дивував, а потім став цілком зрозумілим. Герміона, з її розумом, впевненістю та відданістю, завжди була для Рона чимось більше, ніж просто подругою. Їхні постійні суперечки, здавалося б, були лише маскою для тих справжніх почуттів, які нарешті вийшли на поверхню в останні роки.

Я помічала, як їхні стосунки змінилися, коли вони почали проводити більше часу разом — спочатку просто як друзі, які підказували один одному на уроках або разом готувалися до іспитів. Але згодом між ними виникла та сама напруга, яку я колись відчувала з Роном. Тільки тепер вона була більш явною, навіть для них самих. Кілька разів я спостерігала за їхньою взаємодією, помічаючи, як Герміона турбується про Рона, а Рон — більше не той незграбний підліток, який не знає, як поводитися поруч із дівчатами, — почав ставитися до неї з особливою увагою.

Після одного з поєдинків у квідич Рон підбіг до лави, де сиділа Герміона, його обличчя світилося від радості після перемоги. Він щиро посміхнувся їй, а вона, хоч і намагалася зберегти свою звичну стриманість, посміхнулася у відповідь, і я побачила той погляд, який означав набагато більше, ніж просто подяку за підтримку. Це був момент, коли я зрозуміла — між ними все стало іншим, навіть якщо вони самі ще не були готові це визнати.

Я намагалася не втручатися. Зрештою, я знала, що їхні стосунки розвиватимуться, як би я не намагалася їх уникати або підтримувати. Вони обидва були важливими для мене, і я не хотіла ставати на заваді їхній близькості. Більше того, я раділа за них — їхня хімія була природною, і це видно було всім, хто їх знав.

Але водночас, поки їхні стосунки розвивалися, моє життя також зазнавало змін. І тут з'явився той, хто став для мене сюрпризом, — Драко Мелфой.

Спочатку я бачила в ньому лише те, що знала з "канону". Він був для мене антагоністом, тим, хто ускладнював моє життя. Протягом перших кількох років наше спілкування обмежувалося лише образами і зневагою. Драко не упускав нагоди показати свою ворожість, і я відповідала йому тією ж монетою. Але згодом, коли наші шляхи почали перетинатися частіше, коли відбулася низка подій, що вплинула на обох нас, я почала помічати в ньому щось більше.

Драко завжди здавався мені холодним і зарозумілим, але з часом я почала бачити за цією маскою його справжні почуття. Він не був тим стереотипним поганцем, яким його малювали інші. Він був людиною, яка сама шукала себе, намагаючись зрозуміти, чого насправді хоче, і як вписується у світ, який став для нього складним. Зміна в його поведінці стала помітною після подій, пов'язаних з його родиною та Відьмацьким світом загалом. Його впевненість почала руйнуватися під тиском тих зобов'язань, які він мав перед родиною і смертежерами.

Одного дня, після чергової сутички на заняттях з захисту від темних мистецтв, я опинилася одна у вітальні Гоґвортсу, коли раптом побачила його в коридорі. Драко виглядав розгубленим, як ніколи. Його очі несли в собі втому й біль. Він зупинився, побачивши мене, і на мить ми просто стояли, дивлячись один на одного.

"Поттер," — почав він, і його голос звучав зовсім не так, як завжди. Він не був насмішливим або зневажливим. Це був голос людини, яка втомилася від того, що змушена приховувати свої справжні почуття.

"Мелфой," — відповіла я, спостерігаючи за його реакцією. Він не виглядав тим нахабним хлопцем, який завжди намагався мене принизити. Це була інша людина — людина, яку я, можливо, раніше не хотіла бачити.

"Ти коли-небудь відчувала, що все, що ти робиш, неправильне? Що всі твої зусилля — марні?" — несподівано спитав він, і його голос звучав майже надламано.

Я не знала, що відповісти. Переді мною стояв не той Драко, якого я знала всі ці роки. Це був Драко, який шукав відповіді. Тоді я зрозуміла, що за всіма нашими сварками й суперечками він був такою ж людиною, як і я — з мріями, страхами та бажанням знайти своє місце у світі.

"Так," — відповіла я тихо, не знаючи, як далеко зайде ця розмова. "Іноді буває таке відчуття."

Він кивнув і опустив очі на підлогу.

"Я завжди вважав, що знаю, ким маю бути. Що мій шлях визначений," — сказав він тихо. "Але тепер... усе змінилося. І я не знаю, чи можу я впоратися з цим."

Ці слова змусили мене по-іншому поглянути на нього. Я бачила, що він стоїть перед важким вибором — вибором між тим, ким його змушували бути, і тим, ким він хотів стати насправді.

Наші розмови стали частішими після цього моменту. Я більше не бачила в ньому ворога. Натомість я бачила людину, яка, як і я, боролася зі своїми демонами. І хоча наші стосунки були складними, ми почали розуміти одне одного. Драко став мені ближчим, ніж я могла собі уявити. Його сарказм залишився, але тепер це був лише захист від світу, який був йому чужим. Я навчилася бачити за його словами справжні емоції.

Тепер, коли ми завершували наші останні роки в Гоґвортсі, я відчувала, що пройшла великий шлях. Рон і Герміона, зрештою, стали парою, і це було неминуче. Їхні стосунки були яскравими, справжніми, і я рада була бачити, як вони ростуть разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 18 19 20 ... 24
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"