BooksUkraine.com » Фанфік » Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"

19
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дівчинка, яка вижила" автора Вікторія Ван. Жанр книги: Фанфік. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 24
Перейти на сторінку:

Драко ж став для мене тим, кого я ніколи не очікувала побачити в своєму житті — другом, навіть більше. Можливо, наші стосунки не підпадали під жодні категорії, але вони були важливими для нас обох. Ми вчилися один у одного бути собою, не боятися своїх почуттів і приймати власні слабкості.

Минулі роки змінили нас усіх.

Коли я вперше дізналася про горокракси, все змінилося. Я завжди знала, що в моєму житті в Гоґвортсі буде більше, ніж просто навчання магії, але те, як ці події розгорталися, починало виходити за межі будь-яких уявлень. Горокракси стали для мене тим викликом, який вимагав всього — сили, рішучості і готовності йти до кінця.

Я пам’ятаю, як усе почалося. Я натрапила на перший горокракс раніше, ніж це мало статися за "каноном". Це був медальйон Слизерина, захований у будинку Блека. Тоді я вже була знайома з історією, але не очікувала, що доля поведе мене цим шляхом настільки швидко.

Усе відбулося майже випадково — я перебирала старі речі з Герміоною, коли натрапила на нього. Як тільки взяла медальйон у руки, мене пройняло дивне відчуття: важкість, ніби цей предмет випромінював темну енергію. Герміона теж відразу відчула щось недобре.

"Що це таке?" — запитала вона, нахиляючись ближче, щоб краще роздивитися.

"Це… це медальйон Слизерина," — відповіла я, намагаючись приховати шок. Відчуття було майже фізичним — неначе в руках я тримала щось живе, щось лихе.

Герміона подивилася на мене пильно, її очі звузилися.

"Ти знаєш, що це може бути?" — тихо запитала вона, ніби боячись, що хтось може почути.

Я кивнула. Я знала. Це був горокракс — один із тих магічних об’єктів, у яких Відомо-Хто заховав частини своєї душі, щоб забезпечити своє безсмертя. І хоча за планом ми мали дізнатися про них пізніше, тепер я стояла перед ним. Реальністю стало те, що я знала лише як сюжет із книжки.

"Ми мусимо знищити його," — сказала я рішуче, не дозволяючи страху взяти гору.

Герміона широко розплющила очі.

"Ти знаєш як?" — її голос тремтів, хоча вона трималася спокійно.

Я не була впевнена, але у книгах згадувалося, що горокракси можна знищити лише за допомогою чогось настільки ж потужного і руйнівного — наприклад, меча Ґодрика Ґрифіндора або базиліскового отрути.

"Нам треба знайти Дамблдора," — відповіла я. Це був перший крок у довгому шляху.

Дамблдор завжди був фігурою величі в моєму житті, але після того, як я розповіла йому про медальйон, наші стосунки перейшли на новий рівень. Він був вражений тим, що ми знайшли горокракс так рано, але водночас і стривожений.

"Гаррієт," — сказав він, обережно взявши медальйон до рук, його погляд був важким. "Те, що ти знайшла, — це велика відповідальність. Горокракси — це таємниця, яку Відомо-Хто намагався приховати більше за все на світі. Тепер наше завдання — знайти і знищити всі."

Ми з Дамблдором розпочали спільну роботу. Він довірив мені більше, ніж будь-кому іншому, і, можливо, саме через те, що я знала, до чого це призведе, я змогла бути більш корисною. Я знала місця, де заховані інші горокракси, і це стало для нас перевагою.

Першим кроком було знищення медальйона. Разом із Дамблдором ми вирушили на пошуки меча Ґрифіндора. Це було непросто, але Дамблдор, спостерігаючи за мною під час цього процесу, виглядав так, ніби все це очікував. Він ніколи прямо не питав, звідки я знаю стільки деталей, але з кожним успіхом він довіряв мені все більше.

Одного разу, коли ми вже поверталися до Гоґвортсу після знищення одного з горокраксів, Дамблдор тихо сказав:

"Ти маєш більше знань, ніж будь-який інший учень, Гаррієт. І я відчуваю, що ти несеш на собі великий тягар."

Його слова вразили мене, і я зустріла його пильний погляд. Було важко приховати від нього правду, але я знала, що це був мій шлях. Що це була моя боротьба.

"Я просто намагаюся зробити те, що правильно," — відповіла я, намагаючись не показати, наскільки він близький до правди.

Дамблдор кивнув, але я знала, що він підозрює більше, ніж говорить. Його мудрість завжди була безмежною, і хоча він не тиснув на мене з питаннями, я відчувала, що він розуміє більше, ніж я могла уявити.

Наступними були кубок Гельґи Гафелпаф і перстень, який ми знайшли в будинку Ґонтів. Кожна місія ставала все складнішою, і з кожним разом я відчувала, як сила темної магії, захована в горокраксах, наближається до мене. Але я була готова до цього. Я знала, що це лише частина того, що я повинна зробити.

Рон і Герміона також стали частиною цієї місії. Ми завжди були разом, і хоча їхні стосунки розвивалися, їхня відданість справі не зменшилася. Вони знали, що боротьба з Відомо-Ким — це не лише моя доля, але й їхня. І кожен крок, кожен горокракс, який ми знаходили, зміцнював нашу єдність.

Одного вечора, коли ми сиділи біля вогню в спільній вітальні, Рон несподівано заговорив про горокракси:

"Я не можу повірити, що ми вже стільки їх знайшли," — сказав він, дивлячись на мене з сумішшю захоплення і тривоги. "Але ж це ще не все, так?"

"Ні," — відповіла я, глянувши на нього й Герміону. "Залишилися ще кілька. Але ми впораємося."

Герміона тихо кивнула.

"Це небезпечно," — сказала вона, але в її голосі було більше рішучості, ніж страху. "Але ми завжди будемо поруч із тобою, Гаррієт. Усе, що потрібно, ми зробимо разом."

Їхні слова завжди додавали мені сили. Я знала, що вони завжди поруч, і це давало мені впевненість.

З Дамблдором ми почали працювати дедалі ближче, особливо після того, як я допомогла йому в пошуках перстня. Його довіра до мене зростала, і він більше не ставив зайвих питань. Я була його союзницею в боротьбі з темрявою, і хоча він відчував, що я знаю більше, ніж маю знати, він не робив спроб заглибитися в це.

Одного дня, коли ми готувалися до чергової місії, Дамблдор раптом сказав:

"Ти — надія цього світу, Гаррієт. І хоча шлях твій важкий, ти ніколи не повинна забувати, що не все визначене наперед."

1 ... 19 20 21 ... 24
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"