Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

вниз, іншим коліном вона вгатила йому по гортані, що летіла по

низхідній. Цілилася в обличчя. «Горлянка теж підійде», —

подумала вона, коли хруснув хрящ.

На неї кинувся жукоокий. Рухався швидко, певно, й сам мав

дещо модифіковане тіло. Мабуть, сплавлені м’язові нейрони.

Щось, що заповнювало довгі повільні прогалини, якими

нейротрансмітери

долали

межу

синапсів.

Щось,

що

стимулювало його в бійках з іншими бугаями. Рукою він схопив

її за плече, вчепившись у нього широкими твердими пальцями.

Вона крутнулася до нього і впала, намагаючись потягнути

чоловіка за собою. Удар відкритою долонею в ліктьовий суглоб

із внутрішнього боку, щоб послабити його хватку, потім

ухопитися обома руками за його зап’ясток, скрутити його.

Жодна з її дій у двобої не була ані усвідомлена, ані намислена.

Рухи сочилися звідкись із завчасно вивільненої для планування

такого розгардіяшу підсвідомості. Ішлося не стільки про бойове

мистецтво, скільки про сутичку крокодила з водяним буйволом, якого він намагався затягнути в річку. Вона вивільнила голу

швидкість, міць і пару мільярдів років інстинкту виживальця.

Картина цього бою хіба що збентежила би її тренера

з тайдзіцюаню.

Культурист обм’якнув на підлогу, заливши її кров’ю з рота.

Жуко окий відступив, і це виявилася його найбільша помилка.

Мельба притягнула його стиснуті в своєму хваті суглоби

й зробила мах через стегно. Він був більший від неї, усе життя

провів на дні гравітацій ного колодязя. Прокачався стероїдами

та дешевими апґрейдами. Проте їй для цього не обов’язково

було бути дужчою від нього. Хіба що трішечки в районі зап’ястка

та ліктя. Він зламався, впавши на коліно.

Мельба — не Кларісса — крутнулася навколо нього, просковз-нула правою рукою навколо шиї та захопила її в замок лівою.

Цим вона захистилась від його судом. Не потрібно було бути

дужчою від нього, треба лише пересилити його м’які артерії, якими кров тече до мозку.

Бахнув пістолет Травена, продірявивши кушетку. У повітря

злетіла купка піни, немов вибухнула губка. Немає часу. Вона

скрикнула, вклавши всю енергію голосу в силу рук та плечей.

Дівчина відчула, як хруснула шия жукоокого. Травен знову

вистрілив. Якщо влучить, їй кінець. Та вона не боялася. Місце, яким вона могла би страхатись, зараз замкнене від неї. Невдовзі

воно повернеться. Вже дуже скоро. Треба поквапитися.

Він мав би випустити і третю кулю. Це було розумно. Це було

мудро. Та повівся Травен ані розумно, ані мудро. Він поводився, як йому підказувало тіло, й намагався втекти. Він був мавпою, і мільйони років еволюції наказували йому тікати від хижака.

Часу на нові помилки в нього не лишилося. Вона відчула, що

знову кричить.

Час стрибнув. Її пальці зімкнулися на Травеновій шиї. Вона

вперла його череп у кут стола. Обдерла його шкіру до крові, лишаючи на ньому її сліди. Вона ще раз натиснула, але він

виявився важкий. Її удар здався безсилим. Вона впустила його

на підлогу, і він зі стогоном повалилася долі.

Зі стогоном.

Живий, подумала вона. До неї повернувся страх і перші

провісники нудоти. Він усе ще живий. Він не міг лишатися

живим, коли все рухнуло. В нього ж був пістолет. Треба

з’ясувати, що з сталося зі зброєю. Пальцями, які швидко

терпнули, вона дістала з-під нього маленький ствол.

— Партнери, — промовила вона і двічі вистрілила йому

в голову. Постріл мали почути навіть за ігровими столами. Вона

змусила себе підійти до металевих дверей і перевірила замок.

Все було зачинено. На засув. Якщо ні в кого не знайдеться

ключа з того боку, то в неї все гаразд. Можна відпочити. Поліцію

ніхто не викликатиме. Вона сподівалася, що поліцію ніхто не

викликатиме.

Дівчина осунулася на підлогу. По обличчю градом котився піт, її почало трусити. Нечесно було розтратити всю снагу в славний