Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

– Кохання це для наївних та незайнятих людей. 

– Ох, ти перетворюєшся на свого батька. Але життя дало тобі шанс, – старий виглядав злісно. – Ваша сім’я ніколи не вступала в шлюби через кохання. Лише бізнес, лише гроші, лише породиста блакитна кров, – його голос звучав жорстоко, але з нотками співчуття. – Рятуй себе, синку, проси в неї вибачень та порятунку. 

Айдасу здавалося, що він знову в себе під домом, таки вмер там – під першим снігом, і все, що він зараз чув це галюцинація. Усе, що говорив лікар, здавалося неправдою, вигаданою байкою, якою його намагалися налякати. Він похитав головою, не вірячи в почуте.

– Це все неправда... – прошепотів Айдас, не розуміючи, як це взагалі можливо. – Звідки Ви це знаєте?

Лікар простягнув руку вперед, пальці його тремтіли, коли він показав зап'ястя Айдасу. На перший погляд нічого особливого на руці не було, лише звичайна стареча шкіра з незначними зморшками. Але в очах лікаря був непідробний біль.

– Я ношу чорний браслет, Айдасе, – тихо відповів лікар. – Він почорнів, коли моя споріднена душа померла через рік після нашої зустрічі та возз'єднання. Вона загинула в аварії, і мій золотий браслет почорнів. Біль, страх, розбите серце – спершу я відчув це, а потім поглянув на руку, а браслет темнішав, я одразу зрозумів, що щось сталося, коли вона поверталася з роботи додому…

– Ох, пане, – Айдас тяжко видихнув. 

– І те кохання, таке коротке, яке я відчував і пережив, це дещо неймовірне, настільки сильне… Я ніколи раніше не був таким щасливим до того, як вона сказала мені, що хоче бути зі мною також. І ми побачили наші золоті браслети, на них з’явилися імена одне одного – возз'єднання… Вона загинула, і цей браслет тепер зі мною до кінця моїх днів, і я буду шукати її в наступному житті, обов’язково знайду. Вона – найкраще, що було в мене. 

Айдас підвів погляд, здивований і вражений, він не міг знайти слів:

– Це… це кохання... це було щось таке неймовірне? Зазвичай кохати це боляче та проблемно. 

Лікар опустив руку і зітхнув, як людина, що несе на собі тягар багатьох років.

– Ти говориш про випадкові пари. А кохання споріднених душ більше за життя, – тихо сказав він. – Коли ми були разом, світ здавався яскравішим, а кожен день – безмежно радісним. Це було так, наче я нарешті знайшов свою половинку, ту частину, яка завжди бракувала. Але тепер залишилася лише порожнеча. І чорний браслет це тепер прокляття, яке я несу з собою до кінця моїх днів.

– Мені шкода, – Айдас говорив тихо, не годен дивитися в нещасні очі старого.

Лікар подивився на Айдаса з надією, що той зрозуміє:

– Якщо ти возз'єднаєшся з нею, твоє кохання буде таким же неймовірним. Але якщо ти втратиш її… загинеш, то чорний браслет огорне її кисть, вона носитиме його до кінця своїх днів, картаючи себе, що втратила те, що так бракує всім… що відмовила людині, яка була її спорідненою душею. Вона зрозуміє, що сталося. 

– А якщо я просто скажу їй, що ми споріднені душі? 

– Скажи. Вона може пожаліти тебе та погодитися бути разом, помалу закохається – і ти врятований. Я не можу сказати тобі точно… Але поки вона не знає, хто ти для неї, поки не носить браслет, то ти єдиний, хто несе на собі цей тягар, який міг би бути найбільшим коханням в твоєму житті. 

– Ні… Ні, Мія не жалітиме мене, я зруйнував її життя. Вона мене ненавидить, тому буде щаслива моїй смерті. Вона вже пообіцяла, що… вб’є мене своїми ж руками.

Старий лікар засміявся:

– Неймовірна жінка. Це факт – вона дійсно вб’є тебе, бо ти вже помираєш від її відмови. Якщо хочеш жити – падай перед нею на коліна та проси вибачення. Простого примирення недостатньо, тебе врятує лише, якщо вона дійсно захоче тебе. 

Коли вони зустрілися на дворі під театром, то Мія вдарила його по обличчю, і Айдас сміявся, що нічого гіршого, ніж ляпас, дівчина йому не заподіє. 

Що ж… він ще ніколи так не помилявся.