Читати книгу - "Щоденник туриста або Кільцева по Європі, Yu Lee"

Все ж таки, як не крути, але їсти потрібно, тому ми знайшли кафе з місцевою кухнею і замовили Паелью (ну як же в Іспанії без неї, тим паче мені її так розхвалювали і мої батьки, і моя супутниця). 

Ми нарешті дочекалися, коли нам принесуть пательню зі знаменитою стравою, і я її спробувала. Сказати, що я була в захваті, це явно не те слово, швидше за все я була розчарована її смаком (я вдома набагато смачніше можу приготувати рис із куркою та овочами). З'їсти, звичайно, потрібно було, адже вона коштує 10 євро, і не в моїх правилах гроші на вітер викидати (на таку суму я в Україні можу наїстись і напитися в ресторані). Після того як я закінчила, в моїй сковороді, ніби війна була, тому що овочі я не особливо люблю (а тут вони мені зовсім не сподобалися) тому я відсувала їх в інший бік (якщо чесно, то із залишків моєї страви, можна ще одну страву зробити). Але навіть з тим, я наїлася досхочу і дивуюся, як у Вету скільки влізло (вона з’їла всю свою пательню).

Наступна мета – це кава, а якщо кава, то, звичайно ж, Старбакс. 

І впоравшись із справами насущними, залишилися справи сувенірні. Мені потрібно було знайти іспанський гребінь для зачіски, який попросила привезти начальниця, попередньо я запитала екскурсовода, де можу знайти подібне, і її пояснення я зрозуміла, але знайти виявилося складніше, якщо зважати на той факт, що ми заходили чи не в кожну взуттєву крамницю, а потім ходили знімати відео футбольних фанатів.  Сьогодні грав Реал Мадрид проти Португалії (Мадрид доречі виграв), і фанатів було дуже багато, що навіть поліція була присутня.  Поблукавши ще туди-сюди різними вулицями і попитавши дорогу у місцевих (які, до речі англійську ну дуже погано знали) ми нарешті знайшли потрібний нам магазин і усвідомили що ми «лошари». Тому що тільки так називаються ті, хто сидячи в Старбаксі, попиваючи каву мило дивилися саме на цей магазин, і треба було скільки оббігати, щоб повернутися сюди ж.

Виконавши покладену на мене місію з сувенірів, ми зі спокійною душею пішли гуляти магазинами головної вулиці міста, і звичайно ж вийшли не з порожніми руками, а з пакетами. Шопінг у Мадриді, звучить гідно, і не важливо, що купила там по дрібниці (капелюх, шкарпетки та ажурний топ, коротше все те, до чого у мене слабкість), головне, що вперше в житті я бачила стільки людей у ​​бутіках та величезні черги на які пішло достатньо часу.  О дев'ятій нам потрібно бути біля автобуса, а годинник показує двадцять три хвилини дев'ятого. Взявши ноги в руки і пакети теж, ми помчали до місця зустрічі, адже були досить далеко від нього, плюс до всього ще дорогу треба знайти. Коли ми добігли до пункту призначення і подивилися на годинник, виявилося, що впоралися за сім хвилин зі своєю місією (Боже дякую тобі, що у мене немає топографічного кретинізму і ми не заблукали) ми гуляли звіряючись з мапою, яка була зроблена ніби образно (або через жопу), але в основному спираючись на логіку і пам'ять.  Час, що залишився, ми присвятили фотографіям.

У готель нас поїхало на одну людину більше. Син сімейної пари, що сидять за мною ці два дні що ми в Мадриді, проводить з батьками і навіть ночувати в нашому готелі буде. Наш готель знаходився недалеко від аеропорту, і до речі нам з Ветою довелося помінятися з ними номерами, тому що у нас був тримісний і ми люб'язно поступилися ним, цій родині.

Перед сном я не порушуючи обіцянки, скидаю фотографії за день у мережу, але вчора я ще трохи посварилася з подругою, що боїться павуків.  Нещодавно вона мені написала:

– Привіт, що цікавого?

А тут все цікаве, і все це, я скидаю на своїй сторінці. Як на мене так, дивнішого питання не вигадати для людини, яка перебуває в євро-турі, адже тут все цікаво, але немає часу, щоб це все розповідати. Я фотографії скидаю якраз для того, щоб не витрачати свої дорогоцінні хвилини сну на розповіді кожному, хто цікавиться, що там цікавого, а вона сподівалася, що я якраз їй все розповім, ну, як привіт, чесне слово. Бо як на мене так це схоже на «мені ліньки подивитися, що ти скинула, краще розкажи», у результаті я сказала, що хочу спати, бо очі як у горобця вже, і нічого розповідати не збираюся поки не приїду додому. 

Чому, спитаєте ви я так гостро відреагувала на питання подруги яка вночі хотіла потеревенити. Адже я типу на відпочинку і могла б приділити їй час. Але хто бував в євро-турах той знає, а хто ні, тому поясню. Коли автобус прибуває до готелю на ніч, йому по правилам потрібно стояти дев’ять годин, і цей час ми перебуваємо в готелі. Цього часу в принципі достатньо щоб виспатись, але в нього входить розбір багажу, прийняття душу по черзі, підготовка одягу на наступний день (або на два наступні дні) і сон. А зранку збори, сніданок і погрузка в автобус, і якщо порахувати, скільки залишається часу на сон? В кращому випадку шість годин, тому якщо не вміти дрімати в автобусі, то до кінця тижня вже по обличчю видно всі недоспані ночі.