Читати книгу - "Щоденник туриста або Кільцева по Європі, Yu Lee"

День п'ятий

Мадрид, Іспанія

В Іспанію ми в'їхали, коли всі дружньо спали (ну як всі…, я страшенно змерзла і весь час ворочалася, не знаючи як заснути, і коли почало світати, зовсім закинула цю затію). Дуже хочу встати і розім'ятися, а ще гарячої кави.

Пейзаж, який я спостерігала, відрізнявся хвилястими жовтими полями та червоною землею, цей контраст різко впадав у вічі після великої кількості зелені, яку я бачила в попередніх країнах. Але коли зійшло сонце, все стало набагато казковіше. На горизонті височів високий шпиль якогось старовинного палацу, хмари пофарбувалися в червоний колір упереміш з жовтим, і між ними прозирало блакитне небо.

Весь пейзаж нагадував картини епохи ренесансу, я, напевно вже, ніколи не забуду мій перший світанок в Іспанії. 

Надворі холодно, але обіцяють, що в Мадриді буде тепліше, я сподіваюся на це.

Через деякий час небо затягнуло хмарами і мені здається той одяг, який я підібрала для королівської столиці Іспанії трохи не підійде, але головне те, що я дістала кофту, і мені стало трохи тепліше. 

Дощ застав нас на шляху, а точніше навіть злива, скеляста місцевість тепер повністю відрізнялася від яскравої зелені тієї самої Франції. Сірі скелі, жовта трава та червона глиняна земля, це те, що я бачу з вікна автобуса вже протягом деякого часу, тут навіть дерева не відрізняються зеленню.

Не розумію, чому Іспанія так притягує всіх, але сподіваюся, що в мене вийде знайти і для себе щось цікаве, як подвійну веселку, яку я побачила після дощу, і вона сором'язливо виглядала з-за скелі. 

У Мадриді виявилося аж ніяк не тепліше як обіцяли, плюс був холодний вітер, тому ми все ж таки дістали валізи і одягнулися за погодою (якщо це можна так назвати, адже переважно у всіх був приготований легкий одяг, бо після більш ніж як тридцять градусів за цельсієм у Парижі, плюс чотирнадцять у Мадриді було не дуже привітним). Все що з одягу готувалось на сьогодні довелось запихнути подалі в валізу, і дістати все саме тепле, що було в сумці, а такого було мало. Кеди і шкарпеточки (щоб тепленько), білі джинси, чорна майка і зверху атласна кофта-бомбер, от і все що в мене знайшлось теплого, і на диво цього виявилось достатньо. 

Нам провели оглядову екскурсію, під час якої ми проходили багато ресторанів, і навіть знаменитий у якому любив обідати Хемінгуей. Нас водили різними вуличками, після чого ми зовсім загубилися у своїх орієнтирах.

Чи то вулиці міста незрозумілі, чи карта жахлива, але по ній дуже складно було зорієнтуватися.

Нам провели екскурсію чинним королівським палацом, в якому, на жаль, не можна було знімати на камеру, але від якого ми просто були в захваті.  Такої розкоші та краси я напевно не бачила ще. У цьому палаці більшість стін прикрашали гобелени, яким багато років і вони збереглися у відмінному стані. Оздоблення кімнат чарувало, адже були кімнати, в яких стеля та стіни прикрашала порцеляна. Порцелянові деталі пригвинчувалися до стін і виходили об'ємні аплікації або навіть різноманітні статуї прямо на стелі. Стіни обтягнуті шовком з об'ємною вишивкою сріблом, величезні дзеркала,  з позолоченою оправою, годинники, що дивилися один на одного різної форми і виду, що стояли в кожній кімнаті. Так само величезний зал зі зброєю та обладунками ще тих часів, які вражали майстерністю майстра. Такі обладунки я тільки в кіно бачила і навіть не думала, що зможу в живу їх роздивитись.

З туристами нашого автобуса ми вже встигли потоваришувати і весело говорили, коли випадково зустрілися під час прогулянки містом у вільний час. Виявилося, що у нашій групі дуже багато людей з Харкова, що було дивовижно.  На екскурсію в палац пішло всього п’ять людей, не рахуючи гіда та екскурсовода, були ми з Ветою і три веселі жінки які сидять з нами в авангарді в автобусі, і всі ми з одного міста (виходить не даремно вони мені сподобалися, свої виявились).

Одна з жінок відзначилася тим, що у замку випадково завалила металеву огорожу, через що було багато галасу, а від нас багато сміху. Я дуже раділа і навіть дивувалася, що не я головний герой цієї події, адже зазвичай це моя специфіка все руйнувати і перевертати (не спеціально звичайно, воно само так виходить).

Після всіх екскурсій нам хотілося одного, поїсти, адже нормально поснідати не вдалося з цим нічним переїздом, а вже було близько третьої години дня. Тому Вета, яка ну дуже любила поїсти, була практично в непритомності. Мені чомусь так сильно їсти не хотілося, мабуть організм згадав, що зазвичай вдома мій сніданок починається в обід і то обмежується чашкою кави, от яку мені якраз дуже й хотілося випити.