Читати книгу - "Відьма та її інквізитор, Елісса Фенікс"

Карделія сиділа на холодній кам'яній підлозі, її пальці тремтіли, коли вона провела ними по символах, що жевріли на долонях. Вони здавалися живими, пульсували слабким світлом, яке змінювалося залежно від її дихання.

Ардіс стояв перед нею, схрестивши руки на грудях. Його темні очі звузилися.

— Що сталося? — його голос був спокійним, але в ньому відчувалося напруження.

Карделія підняла голову.

— Я бачила її, — прошепотіла вона.

— Кого?

— Мою матір.

Ардіс на мить застиг.

— Вона сказала, що тебе… вбила інквізиція?

Карделія кивнула.

Ардіс провів рукою по обличчю, важко зітхнув.

— І що вона ще сказала?

Карделія міцніше стиснула кулаки, але від цього символи тільки спалахнули яскравіше.

— Що я маю зробити вибір, — прошепотіла вона.

Ардіс не відводив погляду.

— Який?

— Прийняти магію… або вона зруйнує мене.

Між ними запала тиша.

Карделія відчувала, як у неї всередині вирує сила. Вона вже більше не могла її заперечувати. Це було її кров'ю, її сутністю.

Вона повільно піднялася на ноги.

— Ти боїшся мене тепер?

Ардіс примружив очі, а потім, несподівано, зробив крок ближче.

— Я мав би, — його голос був тихим. — Але, що дивно, не боюся.

Він простягнув руку, повільно, ніби випробовуючи себе. Його пальці торкнулися її долоні, і Карделія здригнулася.

Вона чекала відрази. Чекала, що він відсторониться. Але Ардіс тільки нахилив голову.

— Магія не визначає, хто ти. Визначає те, що ти з нею робиш.

Вона дивилася на нього, і її серце калатало.

— І що мені робити?

Ардіс усміхнувся краєчком губ.

— Спочатку, — він міцніше стиснув її пальці, — давай знайдемо того, хто це зробив.

Карделія кивнула.

Вона більше не була слабкою дівчинкою.

Вона була відьмою.

І цього разу, вона не дозволить нікому вирішувати її долю.

Ардіс уважно спостерігав за нею, коли вона вперше не сховала свою магію. Сутність її сили була темною, проте він відчував у ній щось інше. Незвичне.

Інші інквізитори тремтіли б перед нею. Але не він.

Його власна магія була не менш потужною.

Йому не потрібні були амулети для захисту, не потрібні були закляття стримування.

Якби вона спробувала використати силу проти нього, він би впорався.

Та що дивно—він не хотів боротися.

Йому було цікаво.

Карделія була загадкою, яку він хотів розгадати. І не тільки як інквізитор.

Вперше за довгий час, він відчув, що хтось може стати йому рівнею.