Читати книгу - "Відьма та її інквізитор, Елісса Фенікс"

Карделія стояла на межі світла і темряви. Магія вирувала в ній, розтікаючись по жилах, і вперше вона не намагалася її заглушити.

Вона відчувала, як тіні ворушаться навколо, як нічне повітря стає важчим. Але цього разу страху не було.

Ардіс стояв поруч, його рука все ще тримала її долоню, немов нагадуючи, що вона не одна.

— Ти відчуваєш це? — тихо запитала вона.

— Так.

Ардіс відпустив її руку і зробив крок уперед. Його темний плащ розвівався, а сріблясте сяйво місяця падало на холодний метал меча.

— Вони тут.

Карделія кивнула.

Темні фігури з’явилися серед дерев, мов тіні, що вирвалися з нічного кошмару. Їх було троє. Очі світилися, немов розжарені вуглинки, а в повітрі завис густий запах попелу.

Ардіс витягнув меч, але не зробив жодного зайвого руху.

— Хто вас послав? — його голос був рівним, але в ньому бриніло залізо.

Одна з тіней зробила крок уперед, і Карделія помітила, як її пальці ледь помітно тремтять.

— Ти не зможеш захистити її, інквізиторе, — прошипіла істота, її голос нагадував шелест сухого листя.

Ардіс лише усміхнувся.

— Спробуйте.

Карделія відчула, як темна сила накочується хвилею, обпікаючи її шкіру. Вона міцніше стиснула пальці, закликаючи магію.

Тіні кинулися вперед.

Все відбулося в одну мить.

Карделія витягнула руку, і її магія спалахнула чорним вогнем. Вона направила його на одну з тіней, змушуючи її відступити, тоді як Ардіс розправився з іншою.

Він рухався швидко, граційно, немов хижак. Його меч розсік повітря, змушуючи ворогів відступати.

Але Карделія не відволікалася.

Перед нею залишилася остання тінь. Вона була найсильнішою.

— Ти не врятуєшся від своєї природи, — прошепотіла вона, і Карделія відчула, як холод торкається її серця.

— Ти не знаєш, хто я, — Карделія зробила крок уперед.

Тінь засміялася.

— Я знаю більше, ніж ти думаєш, дитя.

Карделія не дала їй договорити.

Вона стиснула пальці, відчуваючи, як її магія тече крізь неї, і випустила її назовні.

Чорний вогонь вибухнув, поглинаючи тінь.

Вона закричала, намагаючись вирватися, але Карделія не відступила.

Цього разу вона не боялася своєї сили.

Тінь зникла, і настала тиша.

Ардіс повернувся до неї.

— Ти тільки що… — він не закінчив фразу.

Карделія важко дихала.

— Я прийняла те, ким є, — прошепотіла вона.

Він дивився на неї довго, а потім повільно кивнув.

— Ти сильніша, ніж я думав.

Карделія посміхнулася.

— Я знаю.

Але навіть попри перемогу, вона знала — це був лише початок.

Темрява не зникла остаточно. Вона все ще залишалася у свідомості Карделії, нашіптуючи щось на межі розуміння.

— Ти відчуваєш? — Ардіс наблизився до неї, його погляд був настороженим.

Карделія повільно кивнула.

— Це була не просто тінь, — прошепотіла вона. — Вона щось знала.

Ардіс замислився.

— Ким ти є насправді, Карделіє?

І тут щось клацнуло в її свідомості.

Вона знала.

Шматочки пазлу складалися разом.

Вона була не просто відьмою.

Вона була останньою нащадкою давнього роду магів, які не підкорилися інквізиції багато років тому. Її кров несла в собі силу, яка могла змінити баланс сил у світі.

Її магія — це спадок. Але не просто темна магія.

Це була магія творіння і руйнування водночас.

Її батьки…

Вони не були простими людьми. Вони були хранителями цієї сили.

І тепер ця сила належала їй.

Ардіс дивився на неї, немов розумів, що вона щойно згадала щось важливе.

— Я не просто відьма, — прошепотіла Карделія.

Вітер прошелестів між деревами, і їй здалося, що темрява усміхнулася.