Читати книгу - "Дух життя, Кіра Найт"

Ніч була тихою, але відчуття тривоги не залишало мене. Бар закривався, і я збирала свої речі, коли двері з гуркотом відчинилися, відштовхнуті ногою.

Він увійшов разом із чотирма охоронцями. Все в ньому кричало про лють: зведені брови, стиснуті кулаки, гарячковий блиск в очах.

— Думаєш, ти розумніша за мене, Роуз? — він вимовив моє ім'я, ніби плюнув.

Я підняла голову, але залишилася сидіти.

— Якщо ти прийшов поговорити - бруднити своїми шкарами двері було не обов’язково. — саркастично кинула я, намагаючись не піддатись наростаючій напрузі.

— Ти зруйнувала все, що я створював роками! — він різко скинув пальто і зробив крок ближче. Його охоронці зайняли позиції по кімнаті.

— Все? — я зневажливо всміхнулася. — Здається, твої проблеми почалися задовго до мене.

— На коліна її! — різко кинув він своїм людям.

Почалось.

Я миттєво кинулася за стійку, ухиляючись від куль. Столи переверталися, скло розліталося в усі сторони. Мої ефеси ожили, перетворившись на пару ножів, якими я працювала в ближньому бою.

Охоронці були добре підготовлені, але вони не очікували моєї швидкості. Перший впав після удару в коліно і різкого руху вгору. Другий був роззброєний і вдарений ефесом по скроні.

Замовник стояв посередині з пістолетом у руках, кричачи на своїх людей. Коли залишився тільки він, я кинула кинжал в горло чоловіка і за мить підлетіла ближче.

— Ну що, ще щось скажеш? — холодно запитала я.

— Гори в пеклі.. суко.. - прохрипів він, тримаючись за стіл і осідаючи на підлогу.  

І я вдарила.

Тиша заповнила простір. Я стояла над його тілом, важко дихаючи, а кров стікала з моїх рук. Мої пальці злегка тремтіли.

«Це... було просто», — подумала я, але холод всередині не зникав.

Кров з моїх рук крапала на підлогу, а я стояла посеред свого бару, відчуваючи, як тремтять руки.

Люди. Я щойно вбила цих людей. Так легко.. Я не змогла вбити чоловіка, якого мені замовили, але вбила замовник і охорону, ніби це було не складніше, за приготування бутерброду.. 

Моя свідомість кричала, але тіло діяло механічно. Усе було так просто. Надто просто.

Я опустилася навпочіпки, хапаючи повітря. Здавалося, його стало замало.

— Хто я, чорт забирай..?  — я прошепотіла сама собі.

Думки змагалися за увагу: жах, огида, полегшення. Усе перемішалося, залишаючи мене спустошеною.

Це не було перемогою. Це була просто ще одна битва, яка залишила після себе лише біль і нові питання.

Раптом позаду мене на барній стійці задзвонив мій телефон. 

— Що за.. - я озирнулась і почала повільно пробиратись до стійки, обережно переступаючи через тіла на підлозі. 

Глянувши на екран - я побачила там невідомий номер. Бляха.. Шумно ковтнувши, я потягнулась і взяла телефон зі стійки. 

— Ну.. - я озирнулась навсібіч. - Відповісти було б неввічливо.. - прокашлявшись, я натисла на зелену кнопку на екрані і приклала телефон до вуха. - Алло? 

“Вітаю!” - весело сказав голос на тому кінці лінії. - “Це Арчі, з Арчі і компанія!” 

— Кхм.. Арчі і компанія? - я насупилась. 

“Ваш постачальник алкоголю та супутніх товарів для бару…” - він на мить замовк. - “...Пуно Кубара!” - все ж продовжив чоловік. 

— Пунто Кубана. - виправила я. 

“Так так! Перепрошую, міс.” - чоловік розсміявся. - “Я телефоную дізнатись, чи все вам подобається в якості наданих нами послуг? Збираю зворотній зв’язок, так би мовити.” 

— Кхм… - я зробила ще пару кроків за бар і огледілась. - Ну дивіться, шейкери, які ви нам привезли затонкі.. і соломинки тріскаються в руках. А ще те, що ви вважаєте джином, більше нагадує етиловий спирт. - почала накидувати претензії я. - Розумієте, для мене питання не в грошах, я готова заплатити за якісний товар. Але я не люблю, коли мене намагаються обдурити! 

“Що..?” - веселий голос помітно щез, а замість нього почулось розгублене бурмотіння. - “Я в жодному разі.. Секунду, а хто кур’єр.. Бляха, Сейм..” - раптом чоловік наче зібрався і почав говорити чіткіше. - “Пані, я особисто приношу свої щирі вибачення за цю ситуацію! На знак вибачення, та констатації моїх щирих намірів і чесної політики - я хочу замінити всі ваші шейкери, соломинки та джин на дорожчі і значно якісніші альтернативи. Провина за цей інцидент повністю на моїх плечах і я гарантую, що ви будете задоволені виправленням ситуації!” - почав тараторити він, явно нервуючи. - “Чи дозволите завтра приїхати до вас, щоб забрати неякісні товари для заміни?” 

— Я буду рада особисто познайомитись з таким відповідальним постачальником. - я всміхнулась. - Проте підготуйте рахунок, я оплачу. Безкоштовно я не візьму товар. 

“Але..” - чоловік знову розгубився і змовк. - “Що ж, тоді я привезу додатково до вашого замовлення ще подарунок від себе, в якості вибачення.” 

— Гаразд, гаразд! - я розсміялась. - Тоді чекатиму завтра. 

“Гарного вечора, міс. І дякую вам за довіру.” - відповів чоловік і відключився. 

— Який цікавий персонаж… - задумливо посміхаючись, я відклала телефон і раптом помітила, що в барі все в крові, дірках від куль, розбитому склі і пролитому алкоголі, а на підлозі лежать декілька тіл. - Чооорт забирай.. Я про вас вже забула.. 

О котрій Арчі завтра буде? Він казав? Бляха, треба все прибрати! І, мабуть, варто було замовити більше алкоголю.. Сука, знову ремонт робити! 

Зі злості я підійшла і пнула мертве тіло замовника, через якого мій бар перетворився на декорації до бойовика.