Читати книгу - "Віддана без любові , Соломія Реус"

   І дійсно — за пів години на світ з’явились ще двоє. Друга дівчинка — мов копія Андрія: загострений носик, темне волоссячко, навіть зморщені повіки здавались знайомими. А третій — хлопчик, найменший, найкрихітніший. Здавалося, він умістився б на долоні.

   Коли всі троє нарешті заснули, наситившись молоком і затихнувши в пелюшках, у кімнату зайшов Андрій. Його погляд був розгублений, трохи переляканий, але з іскоркою в очах — як у дитини, яка бачить щось дивовижне.

— То... ми тепер батьки?

Богдана мовчки глянула на дітей, потім — на нього. Лише тихо відповіла:

— Тричі.

Андрій присів біля ліжка, подивився на новонароджених — довго, з трепетом.

— А як назвемо?

— Я й не думала про це...

— А я думав, — озвався несміливо. — Хотів, як буде дівчинка — назвати Любов. А хлопця — Іваном. Щоб просте, міцне ім’я.

— Любов гарне ім’я. Хай буде перша — Любов. І Іван...

— А інша… — зупинився. — А інша хай буде Надія. Бо яка ж Любов без Надії?

— Хай буде Надія, — тихо сказала Богдана. І вперше за довгий час у голосі її бриніла м’якість.

   Так у родині Чугуєвих з’явились троє дітей: Любов, Надія та Іван. Як три світлі промені після довгої ночі. Як благословення, що прийшло не по праву, не по плану — а по долі.