Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Після того, як Адам відвіз Лоліту та її батьків додому, він не поспішав повертатися до родинного маєтку. Душа нила, але не від докорів сумління — від незрозумілої напруги, яку викликала дівчина з чистими очима. Його нестримна частина рвалася вирватися на волю, туди, де все було знайоме й просте — алкоголь, музика, тіло без емоцій.

Він звернув з головної дороги й за пів години вже паркував авто біля одного з найвідоміших нічних клубів міста. Величезний напис «Inferno» палахкотів над входом червоним неоном. Усередині його вже чекав власник — старий друг Костя.

— Ну ти даєш! — Костя розвів руками, зустрівши Адама з келихом віскі. — Кажуть, женишся? І це не жарт?

— Не сміши, — Адам зневажливо скривив губи й перехилив віскі. — Це все через батька. Якщо не одружуся — залишуся без спадку.

— І на кого ж ти позарився?

— На дівчинку з села, тиху, покірну. Сама невинність. Батькам сподобалась. А мені все одно.

— Не схоже, що тобі все одно, раз витрачаєш вечір у мене, а не з нареченою, — підморгнув Костя.

Адам тільки засміявся й глянув на сцену, де танцювали дівчата. І тут його погляд натрапив на знайоме обличчя. Серце стиснулося — Христина. Його колишня пристрасть, жінка, яка колись теж мала шанс стати частиною його життя, але не витримала його холодності й втекла.

Вона підійшла впевнено, сексуально вигинаючи стегна. Її очі палали вогнем.

— Адам… — промуркотіла вона, торкнувшись його щоки. — Не думала, що побачу тебе тут. Кажуть, ти скоро одружишся?

— Люди багато чого кажуть, — буркнув він і зробив ковток. — Але ти не змінилась…

— А ти, як завжди, ховаєшся від себе в алкоголі й жіночих тілах.

— А ти тут робиш?

— Працюю. І відпочиваю.

Вона сіла поруч, а згодом вони обоє вже танцювали, пили, сміялися… А потім зникли в одній із закритих кімнат клубу. Бурхлива ніч, сплетіння тіл, порожній погляд.

Для нього це була втеча. Для неї — спроба повернути старе. Але ні він, ні вона не знали, що щось у цю ніч таки змінилося: вперше Адам, лежачи в ліжку поруч із напівзаснутою Христиною, раптом згадав інші очі — великі, чисті, невинні.

Очі Лоліти.