Читати книгу - "Київська Русь"

не викликають сумніву. Вважається, що народився Святослав близько 942 р. Підставою служить літописна стаття 946 р., в якій розповідається про участь Святослава в поході Ольги на древлян. Спис, кинутий княжичем у бік ворога, ледве перелетів голову коня і впав біля його ніг. Літописець відзначає з цього приводу, що Святослав “бѣ бо дѣтескъ”.

Виходячи з цього повідомлення, Б.О. Рибаков і вирахував вік княгині Ольги. Оскільки заміж на Русі звичайно виходили у 16 — 18 років, можна припустити, що народилася вона приблизно у 923 — 927 рр. і, отже, Константинополь відвідала в 28 — 32 роки[145]. Цей розрахунок Б.О.Рибакова мав ствердити достовірність літописної версії про сватання імператора до руської княгині, так мальовничо розписане руським літописцем.

Прийняття такої хронології справді усуває неточність розповіді про сватання Костянтина VII, але породжує нові численні суперечності, уже неспростовні. Насамперед треба довести неправомірність свідчень літопису 903 р. про одруження (вірогідно, заручини) Ігоря і Ольги. Ще більші труднощі виникають, коли ми звернемося до літописного свідчення 970 р.: “Святославъ посади Ярополка в Киевѣ, а Ольга в деревѣхъ. В се же время приидоша людье ноугородьстии, просяше князя собѣ... И рече Добрыня: “Просите Володимера”[146]. Виявляється, в 970 р. у Святослава, що мав, за неспростовною хронологією “Повісті минулих літ”, 28 років, було, принаймні, двоє дорослих синів. На самостійне княжіння вони могли бути призначені не раніше, ніж досягли б 15 — 16 років. Отже, виходить, що батьком Святослав став уже в 12-літньому віці. Якщо погодитися з тим, що він народився в 942 р., то це не тільки руйнує всю подальшу хронологію, а й ставить під сумнів генеалогічне князівське древо.

Навряд чи може бути сумнів, що у “Повісті минулих літ” вік Святослава умисне занижено. Побічним свідченням може бути стаття 946 р. у літопису В.Татищева: “Ольга с сыном Святославом, собрав войско довольное и храброе, пошла на Деревлянскую землю. Древляне же, собрався, вышли противо ея и соступившемся обоим полкам Святослав, хотя тогда млад был, но яко вождь и мститель смерти отца своего сам начал битву и, брося копием в древляны, пробил коня сквозь”[147].

Звичайно, хлопчик у три чи п’ять років не міг з такою силою кинути списа. Отже, зважаючи на незаперечні факти про вік Ярополка, Олега і Володимира, можна стверджувати, що Святослав з’явився на світ не пізніше 930 — 932 рр.

Тут постає ще одне питання, яке потребує роз’яснення. У момент смерті Ігоря Святослав справді ще не досяг князівського змужніння, і участь Ольги в управлінні країною уявляється природною. Але чому тоді вона так надовго затрималась при владі? Над цим питанням, вірогідно, думали літописці і знайшли зручне пояснення: причина — у малолітстві Святослава. Насправді причина була інша. Ольга — владна і сильна особистість, просто відсторонила на деякий час Святослава від державних справ.

Можливо, саме в цьому полягає причина його дивної, на перший погляд, нелюбові до Києва. В очікуванні свого часу Святослав, очевидно, мало вникав у суть своїх майбутніх обов’язків як глави держави. Він не зблизився з боярським оточенням великокнязівського столу, яке займало свої адміністративні посади мало не спадково. Єдиним його заняттям і втіхою була військова справа. Тільки ставленням дружини до себе Святослав і дорожив. На прохання матері прийняти християнство він відповідав: “А дружина моя сему смѣятися начнуть”[148].

Лише близько 964 р. вся повнота влади на Русі перейшла до Святослава. Час його княжіння пройшов під знаком утвердження Русі на міжнародній арені шляхом подолання супротиву з боку деяких сусідніх країн. Волзька Булгарія суперничала з Руссю у східній торгівлі. Хозарія, хоч і підтримувала з нею тісні стосунки, часто грабувала купецькі східнослов’янські каравани, що йшли з Києва. До того ж, данинниками Хозарії були деякі східнослов’янські племена, зокрема в’ятичі. Погіршились і відносини з Візантією, що протидіяла росту могутності Русі.

Першим самостійним кроком Святослава було повернення під владу Києва в’ятичів. З цією метою він здійснив похід на Оку і Волгу. “Налѣзе вятичи, и рече вятичемъ: “Кому дань даете?” Они же рѣша: “Козарамъ по щьлягу от рала даемъ”, — читаемо в “Повісті минулих літ”[149]. Звільнивши в’ятичів від хозарської данини, Святослав узяв фортецю Біла Вежа (Саркел), переміг ясів і косогів (предки осетинів і черкесів) і наклав на них данину. Сучасник Святослава арабський географ Ібн Хаукаль свідчить, що військо русів досягло міста Булгар і землі буртасів (мордви). Під час цього походу було взято столицю Хозарії Ітіль, міста на Каспійському узбережжі. В результаті походів Святослава Хозарська держава остаточно прийшла до занепаду.

У війні з Хозарією Святослав, безперечно, керувався певними політичними мотивами. Здавна хозари претендували на панування над частиною східнослов’янських земель, зокрема в’ятичів і сіверян. Включення їх до державної структури Русі потребувало подолання хозарської протидії. Перемога над Хозарською державою прискорила процес східнослов’янської консолідації, але одночасно відкрила кочовикам шлях на захід, що створило для Русі нову небезпеку. З цього часу господарями південноруських степів аж до Посулля і Поросся стали печенізькі орди. Слов’янські поселення, розташовані південніше цих рубежів, на кінець X ст. перестали існувати. Печенізька небезпека нависла над містами Подніпров’я і навіть Києвом.

Печеніги блокували торгові шляхи, що вели на схід. В результаті майже повністю припинилася торгівля з країнами Арабського Сходу. Великі перешкоди створювали печеніги і для русько-візантійської торгівлі, нападаючи на торгові каравани біля дніпровських порогів.

Походи Святослава 965 — 968 рр. на Волзьку Булгарію, Хозарію і Балкани значно наблизили Русь до земель Візантійської імперії. Це тривожило Константинополь, і його дипломатія докладала великих зусиль, щоб посварити Русь з одним із її сильних сусідів, зокрема Булгаріею. Щоб схилити Святослава до походу проти Булгарії, з Візантії йому послали 15 кентаріїв золота. У 968 р. руські дружини під проводом Святослава з’явилися на Дунаї. У битві під Доростолом (сучасна Сілістра) болгари зазнали поразки. Святослав захопив міста по Дунаю, зробивши Переяславець своєю резиденцією.

Скориставшись відсутністю Святослава, в тому ж році у межі Русі вдерлися підкуплені Візантією печеніги. Безперешкодно вони підійшли до Києва і взяли його в облогу. У літописній статті 968 р. говориться: “И оступише печенѣзи градъ в силѣ велицѣ, бщислено множество около града, и не бѣ льзѣ изъ града вилѣсти, ни вѣсти послати”[150]. Серед обложених були мати і діти Святослава. Місто було врятоване завдяки мужності киян і підходу лівобережних дружин під проводом воєводи Претича. Печеніги, вирішивши, що це військо Святослава, спішно відступили.

Святослав покинув Болгарію і повернувся до Києва. Незабаром він знову почав