Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

     Тарас ще посидів трохи біля джерела. Коли на землю почали опускатись сутінки, вирушив додому. Тепер він чітко розумів, що Соломія йому подобається, та навіть більше. Розумів, що не хоче відпускати її і має знайти рішення, щоб дівчина не поїхала закордон. Та найбільше він радів думці, що завтра побачиться із нею. Він сяде ближче до неї і спробує легенько обійняти за талію. І буде милуватись її ніжною усмішкою, рум’яними щічками, смарагдовими очима. Тарас усміхнувся, все це уявляючи. Але тут у нього задзвонив телефон. Телефонував батько.

- Тарасе, ти коли збираєшся повертатись? – Навіть не вітаючись, спитав батько. Схоже, він був розгніваний.

- Я ще не вирішив.

- Ти не вирішив? Ти забув, що таке відповідальність? На роботі купа справ та ще й особистих проблем вистачає. Артем поїхав у закордонне відрядження. Подав на розлучення. Емма каже, що це все через тебе. А ти собі в селі відпочиваєш! Хіба так я тебе вчив?

- Гаразд. Я завтра приїду. – Сказав Тарас і важко зітхнув.

     Від хорошого настрою і сліду не лишилось. Що ж, не хочеться, та він має поїхати. Головне – повернутись в село, щоб піти на зустріч із Соломією. Які ж вони різні: Соломія та Емма. Соломія - мила, ніжна, природня та сором`язлива. Емма, здавалось, одягала маску відповідно до обставин. Могла бути улесливою, спокусливою, ображеною, та жодного разу Тарас не бачив її щирою. І краса її була якась несправжня, рукотворна. Та йому байдуже до Емми, якщо їм було добре разом з Артемом, хай собі би жили і раділи. Та Еммі цього було замало. 

      За вечерею Тарас майже нічого не з’їв, чим дуже засмутив бабусю. Вона допитувалась, що з ним, але він просто пішов на вулицю і сів на лаві. Невдовзі прийшов дід Улас. Мовчки сів поряд, поклавши руку на плече онуку. Лише через деякий час дід спитав:

- Вона не прийшла?

- Прийшла, дідусю, прийшла, тут інше…

- Все ті ж проблеми з якими з міста приїхав?

- Так. – Зітхнув Тарас і нарешті розповів дідусеві все до дрібниць.

- Завтра ж поїду з тобою до міста і задушу цю Емму своїми ж руками!

- У неї під серцем дитина Артема.

- Ти впевнений, що саме його дитина?

- Впевнений, що не моя.

- Отож.

     Та все ж Тарас вмовив дідуся поки що не їхати до міста. Спробує сам.

     Зранку в Тараса настрій був геть кепський. Він встав вдосвіта і, не снідавши, поїхав. В офіс встиг дістатись до появи заторів на дорозі. Там ще не було нікого. Він зайшов у свій кабінет, увімкнув комп'ютер і спробував зосередитись на роботі. Та думки блукали десь далеко. Якийсь час він просидів так. Раптом на коридорі почулись чиїсь кроки. У кабінеті з’явився батько.

- Нарешті! – Сказав він і сів напроти сина. Тарас помітив, що батько сумний та заклопотаний. Під очима з’явились темні кола, шкіра змарніла. Мабуть, ці дні погано спав. – Ти розумієш хоч що накоїв? Ми з братом ніколи не сварились, а тепер через тебе можемо ворогами стати!

- Я ні в чому не винен! – Зізнався Тарас.

- Ага! А як же опинився у ванній із дружиною брата, коли його вдома не було?

- Я не знав, що його немає вдома. Емма сказала, що він у ванній!

- І ти вирішив перевірити?

- Майже. – І тоді Тарас розповів батькові як все було.

- Хороша версія. Але я чомусь не вірю, та й брат з Артемом навряд чи повірять.

- Дід повірив. – Ображено мовив Тарас. Йому було неприємно, що батько не довіряє йому.

-Дід? То ти ще й дідові все розказав? Ще й на нього скинув свої проблеми?

- Я не планував. Він сам допитався. 

- Тарасе, я не знаю, як ти це зробиш, але ти маєш зробити все так, як було раніше! – Наказав батько. – Вся наша сім’я через тебе страждає.

- Не через мене. Так склались обставини.

- Ось і виправ це! – Наказав розлючений батько. – І вийшов з кабінету. Через вікно Тарас побачив, що батько сів у машину і поїхав.

   Деякий час Тарас сидів мовчки. Потім вирішив зателефонувати брату, хоч був певен, що той не відповість. Та він помилився.

- Ало! – Почув холодний голос Артема.

- Артеме, нам треба поговорити.

- Треба, хоча зовсім не хочеться.

- Я маю тобі все пояснити…

- Не хочу я тих пояснень. Просто потрібно вирішити як жити далі! – Сказав Артем і від’єднався.

Тарас ще більше засмутився. Отже, Артем вже прийняв якесь рішення і, схоже, це рішення Тарасу буде не до вподоби. Артем для нього був не лише двоюрідним братом, але й найкращим другом. Тарас не уявляв свого життя без брата. І сподівався, що це взаємно. Та Артем, судячи з його слів, не повірив тому, що Тарас і справді не залицявся до Емми. Трохи подумавши, Тарас зателефонував Еммі.

- Ну нарешті! Хоч хтось про мене згадав! – Почув Тарас ображений голос Емми. І це відразу його роздратувало.