BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет 📚 - Українською

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

175
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 176
Перейти на сторінку:
через пустелю наші рушниці та інше спорядження було, звичайно, немислимо. Ми розрахували носильників і домовилися з одним кафром, що жив поблизу, щоб він потурбувався про наші речі, які ми мали на увазі захопити на зворотному шляху. У мене розривалося серце при думці, що ми повинні залишити наші чудові рушниці у цього злодія. Від Цієї зброї у старого негідника загорілися очі, і він не міг одірвати від неї свого жадібного погляду. Тому мені довелося вжити деяких застережних заходів. Насамперед я зарядив усі рушниці, звів курки і сказав йому, що коли він до них доторкнеться, то вони тут же вистрілять. Кафр негайно провів експеримент із моєю двостволкою. Пролунав постріл, і куля пробила дірку в одному з його биків, яких у цей час гнали в крааль, а сам він від відбою рушниці полетів догори ногами. З переляку старий скочив на ноги і, дуже засмучений утратою бика, мав нахабство зажадати з мене відшкодування його вартості. При цьому він присягався, що ніщо на світі не змусить його доторкнутися до нашої зброї.

— Заховай цих живих дияволів у солому, — бурчав він, — інакше вони усіх нас уб’ють!

Знаючи, що старий дуже забобонний, я пригрозив йому, що, як пропаде хоч одна річ, я заб’ю чаклуванням і його, і всіх його родичів, а якщо ми загинемо в дорозі і він насмілиться вкрасти наші рушниці, я з’явлюся до нього з того світу і мій привид переслідуватиме його вдень і вночі. Потім я сказав цьому негідникові, що заговорю всю його худобу й вона сказиться, що все молоко його корів скисне, а самого його доведу до такого стану, що йому не захочеться жити. Крім того, я обіцяв випустити на нього з рушниць чортів, які сидять там, щоб вони належним чином поговорили з ним. Одне слово, дав йому досить зрозуміти, яка на нього жде кара, якщо він не виправдає нашої довіри. Після цього старий негідник присягся, що берегтиме наші речі, як дух свого покійного батька.

Домовившись із кафром і звільнившись у такий спосіб від зайвого вантажу, ми відібрали спорядження, необхідне для нашої дальшої подорожі. Але як ми не намагалися взяти якомога менше речей, усе ж на кожного припадало близько сорока фунтів. Ось що ми взяли:

Три гвинтівки системи “експрес” і до них двісті набоїв.

Дві магазинні гвинтівки “вінчестер” (для Амбопи і Вентфогеля) і до них теж двісті набоїв.

Три револьвери “кольт” і шістдесят набоїв.

П’ять похідних фляг, кожна місткістю на чотири пінти.

П’ять ковдр.

Двадцять п’ять фунтів білтонга — в’яленого м’яса.

Десять фунтів найкращого намиста для подарунків.

Невелику аптечку з найнеобхіднішими ліками, в яку не забули покласти одну унцію хініну й кілька маленьких хірургічних інструментів.

Окрім цієї поклажі, з нами була деяка дрібнота: компас, сірники, кишеньковий фільтр, тютюн, невелика лопата, пляшка бренді і, нарешті, той одяг, який був на нас. Для такої небезпечної і ризикованої подорожі це було небагато, але ми не наважилися взяти більше, оскільки і без того ноша вагою сорок фунтів була більш ніж достатня. Іти розпеченими пісками пустелі й тягти з собою великий вантаж — справа важка; у таких випадках має значення кожна зайва унція. Незважаючи на всі наші старання, ми ніяк не могли зменшити нашу поклажу, оскільки взяли тільки те, без чого ніяк не могли обійтися.

Насилу я умовив трьох жалюгідних кафрів із села пройти з нами двадцять миль, що складало перший етап нашої подорожі. Кожен з них повинен був нести великий гарбузовий бутель, у який уміщається галон рідини, за що я обіцяв їм подарувати по мисливському ножу. Ми розраховували поповнити наш запас води після першого нічного переходу, оскільки вирішено було вирушити в дорогу вночі, коли було порівняно прохолодно. Кафрам я сказав, що ми йдемо полювати на страусів, які справді у великій кількості водилися у пустині. У відповідь вони щось торохтіли, знизували плечима, запевнюючи, що ми збожеволіли й неминуче помремо від спраги, що, між іншим, було справді можливим. Але оскільки кафри пристрасно хотіли отримати ножі, про які вони не сміли й мріяти, — вони все ж урешті-решт погодилися йти з нами перші двадцять миль, очевидно вирішивши, що коли ми всі перемремо від спраги, то це, по суті, не їхня справа.

Увесь наступний день ми тільки те й робили, що спали й відпочивали. Коли заходило сонце, ситно повечерявши свіжою яловичиною, ми напилися чаю, причому Гуд з великою тугою зауважив, що невідомо, коли нам його доведеться пити наступного разу. Тоді, закінчивши останні приготування до походу, ми знову лягли і почали ждати сходу місяця. Нарешті близько дев’ятої години вечора він з’явився у всій своїй пишності. Світло його ринуло на дикі простори й озорило срібним сяянням пустелю, що втікала вдалину, таку ж урочисту і безмовну, як засипаний зорями небозвід над нами.

Ми підвелися, але не рухалися з місця, наче вагалися і не квапилися рушати в дорогу: я думаю, людині властиво вагатися на порозі в безповоротність. Ми — троє білих — відійшли осторонь. За кілька кроків попереду від нас стояв Амбопа з рушницею за плечима і асегаєм у руці; він пильно дивився вдалину, в пустелю. Вентфогель і найняті нами кафри з бутлями в руках зібралися разом і стояли дещо позаду нас.

— Панове! — сказав після невеликої мовчанки сер Генрі своїм гучним, низьким голосом. — Ми вирушаємо в незвичайну мандрівку, яку навряд чи колись доводилося здійснювати людині. Навряд чи вона закінчиться благополучно. Нас троє. І я переконаний, що в усіх майбутніх випробуваннях, що б з нами не сталося, ми стоятимемо один за одного до останнього подиху. А тепер, перш ніж рушити в дорогу, прокажемо коротку молитву всемогутньому, який керує долями людини і від створення світу визначає їй шляхи. Покладемося ж на волю бога, і хай йому буде завгодно спрямувати нас на правильний шлях!

Він зняв капелюха і, затуливши обличчя руками, хвилини зо дві молився. Ми з Гудом наслідували його.

Я, як і більшість мисливців, не вмію палко

1 ... 17 18 19 ... 176
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"