BooksUkraine.com » Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

277
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: Публіцистика / Езотерика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 334
Перейти на сторінку:
у Москві. “Спомини” також подають цікаві деталі з біографії єпископа Макарія Оксіюка, якому влада доручила реалізацію плану насильницького “возз’єднання” галицьких греко-католиків з РПЦ. Зокрема, Сліпий свідчить, що той не бажав обійняти Львівську катедру.

Однак, як і кожні мемуари такого ґатунку, “Спомини” патріярха Йосифа не позбавлені суб’єктивізму, і це, звичайно, слід враховувати при читанні та використанні їх як історичного джерела. Особливо це стосується особистих оцінок Сліпого та його ставлення до інших людей. Наділений гострим критичним розумом, він майже про кожного мав свою критичну думку і всього лише кілька осіб, що згадуються у “Споминах”, удостоїлися його поваги та визнання. Переважна більшість єпископів та священиків, про яких розповідає Сліпий, заслужили не похвалу, а терпке критичне слово чи навіть виразний засуд. Наприклад, блаженного єпископа Миколая Чарнецького, який вже за життя втішався загальною опінією святости, Йосиф Сліпий вважав занадто м’яким. Визнаючи добропорядність і благодушність Чарнецького, він гостро критикує його за те, що той сказав на допитах все, що знав, і видав інформацію про існування чотирьох екзархатів в СРСР та про їхніх екзархів. Сліпий закидав владиці Миколаю непорадність та нервовість і вважав його невідповідним для єпископських завдань свого часу. Він так і казав: “Свята людина, але не до життя і не до проводу, зокрема в таких умовинах”. Та все ж, попри таку критичну оцінку, Сліпий добре ставився до Чарнецького, їм довелося кілька разів перетинатися на етапах та в таборах, навіть у спільному бараку, і провести разом в ув’язненні не один місяць.

Не менш критична була й думка патріярха Йосифа про отця-прелата Петра Вергуна, що проходив з ним в одному процесі у 1945–1946 pp., про єпископів Григорія Хомишина та Івана Лятишевського. Навіть з деякими рішеннями митрополита Шептицького він не завжди погоджувався. Зокрема, Сліпий несхвально відгукується про підтримку його попередником справи “царівни Тетяни” (Наталії Меньшової-Радіщевої), яка видавала себе за врятовану доньку російського імператора Миколи II. Слід також звернути увагу на негативне ставлення патріярха до отців-василіян, яке виразно прослідковувалося протягом усього його життя. Не приховує він його і в своїх “Споминах”. Але саме в них можемо побачити й причини такого наставлення, яке було зумовлене, серед іншого, негативною реакцією чину на спроби літургійних реформ митрополита Андрея, а також особистим досвідом спілкування Сліпого з отцями-василіянами під час його праці в семінарії та на науковій ниві.

На окрему увагу заслуговує думка патріярха Йосифа про о. Гавриїла Костельника, який у 1946 р. очолив т. зв. “Ініціятивну групу для возз'єднання Греко-Католицької Церкви з Православною”. У “Споминах” Костельник отримав чи не найгіршу оцінку. З ним у цьому міг би “позмагатися” хіба що василіянський ігумен Михайло Ворса, який оскаржував Сліпого на суді в 1959 р. і поведінку якого останній уважав негідною та лицемірною. Щоб зрозуміти причини такої різко негативної характеристики особи та діяльности о. Костельника, якому в спогадах відведено окреме місце, треба взяти до уваги, що і Сліпий, і Костельник були непересічними особистостями з потенціялом та амбіціями стати визначними богословами, принаймні в українському контексті. У певному сенсі вони були конкурентами, що вийшли з різних (щоб не сказати протилежних) шкіл: Сліпий здобув класичну схоластичну освіту в дусі томізму і мав велику лояльність до Риму; натомість Костельник не сприймав схоластичного підходу в богослов’ї, критично ставився до існуючої практики папського примату та був противником целібату. Варто лише згадати про негативну рецензію Костельника на докторську працю Сліпого та спровокований нею обмін полемічними статтями між ними. Взаємне несприйняття та напруга в стосунках між обома церковними достойниками мали також особистісний вимір, і це, звичайно, позначилося на суб’єктивних оцінках один одного. Для Костельника єдиним авторитетом в УГКЦ був митрополит Андрей Шептицький, а до Йосифа Сліпого він не виявляв ані симпатії, ані пошани.

Зі свого боку, патріярх Йосиф також оцінював о. Гавриїла досить критично. І хоч критичність першого у багатьох випадках може вважатися справедливою та виправданою, все ж із деякими його оцінками важко погодитися. Скажімо, в рефераті про Львівський “собор” 1946 р. Сліпий твердить, що “нещасний сумної пам’яті головний ініціятор усієї затії Костельник не був жодним правником-каноністом, а навіть богословом”[30]. У таких твердженнях, звичайно, більше говорять емоції та упередження, ніж холодний розум. Все ж виглядає, що згодом патріярх дещо пом’якшив оцінки свого візаві. Як свідчить о. Іван Дацько, вже на схилі літ митрополит так відзивався про нього: “Костельник був мегаломаном з нахилом до містики. Краще би було, якби він виїхав на еміграцію, і тоді не вкоїв би всього того лиха”. А о. Іван Музичка згадує, що коли в останні роки життя Сліпого питали про Костельника, то він відповідав просто: “Дурне робив”. У цих словах відчувається вже не так категоричний осуд “апостата”, як радше співчуття та усвідомлення трагічности його особи й учинків. Подібні критичні відгуки патріярх Йосиф залишив і про багатьох інших греко-католицьких та православних священнослужителів. Такі характеристики слід, звичайно, трактувати як суб’єктивну думку, а не об’єктивну оцінку.

Як і кожне історичне джерело, “Спомини” не можна сприймати некритично. Усі факти та свідчення у них слід обов’язково верифікувати. І річ тут зовсім не в тому, що автор “Споминів” свідомо подавав якусь неправдиву чи спотворену інформацію. Іноді йому просто зраджувала пам’ять; іноді звичайна неуважність чи недогляд могли спричинитися до появи неточностей. А якщо врахувати, що спогади записувалися на слух, то зовсім не дивно, що в текст закралося багато неточностей, зокрема щодо імен та прізвищ, місць і часу подій. Надмірне довір’я та некритичне сприйняття автобіографічних оповідей предстоятеля УГКЦ в умовах, коли не було змоги перевірити його твердження, часами призводили до грубих помилок у дослідженнях та публікаціях про патріярха навіть його найближчого співпрацівника — владики Івана Хоми. Наприклад, в одній із своїх книжок “Йосиф Сліпий: Отець та ісповідник Української мученицької Церкви” він пише, що звільнення Сліпого сталося за рішенням Верховної Ради СРСР[31]. У фахівців-радянознавців відразу виникає сумнів, щоб таке питання взагалі виносилося на порядок денний Верховної Ради і щоб 750 депутатів з усього Радянського Союзу вирішували долю одного в’язня, навіть якщо він митрополит забороненої Церкви. Цю інформацію Хома взяв некритично із “Споминів” патріярха, де написано: “…прочитано мені акт, що Верховний Совєт

1 ... 17 18 19 ... 334
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"