Читати книгу - "Спомини"

Попри те, що ми намагалися по можливості не втручатися в текст автора і зберігати вживаний ним правопис, все ж таки для кращого сприйняття спогадів сучасним читачем деякі особливості довелося виправити й адаптувати до сучасних норм. Це насамперед стосується правил пунктуації та вживання апострофа. Дотримуючись правопису Голоскевича, патріярх принципово не використовував апострофів, і в офіційних документах та у вихідних листах із його канцелярії усі його тексти написані без них. Оскільки для сучасного читача така практика незвична і важка для сприйняття, то в даному виданні апостроф вживається згідно з правилами сучасного правопису.

Ще складніша справа з пунктуацією. Оскільки “Спомини” були надиктовані і записані, то цілком очевидно, що основну відповідальність за структурування та розстановку логічних наголосів тексту взяв на себе Іван Хома. Немає сумніву, що він старався якомога точніше передати суть сказаного і користувався знаками пунктуації та виділяв речення й абзаци відповідно до свого безпосереднього сприйняття. Згодом Йосиф Сліпий зробив до записів деякі доповнення й уточнення. Це призвело до перевантаження наративу багатьма вставками, деталями, уточненнями, так що в тексті з’явилося чимало довгих складнопідрядних та складносурядних речень, важких для сприйняття. У цих реченнях знаки пунктуації часто застосовуються не так за правилами української граматики, як радше відображають інтонацію, з якою та чи інша думка була висловлена. Подекуди цих розділових знаків бракує, деінде вони зайві, і часом така непослідовність призводить до спотворення змісту. Тому, відповідно до археографічних правил публікації джерел, ми застосовували сучасні норми пунктуації, намагаючись зберегти лексичні особливості та колорит тексту.

Подібна ситуація склалася з поділом тексту на абзаци, які далеко не завжди збігаються у першій та другій редакціях. Очевидно, що їх робив Іван Хома, з більшим чи меншим успіхом, записуючи “Спомини”, а згодом передруковуючи рукопис. І якщо в першій редакції Йосиф Сліпий мало звертав увагу на абзаци, то в другому варіянті машинопису він у багатьох місцях об’єднував кілька дрібних абзаців в один більший. У нашому виданні ці поправки патріярха враховано.

У різних редакціях “Споминів” спостерігаються також намагання структурувати текст на певні підрозділи. Уже в рукописі сам Йосиф Сліпий відділив розповідь про своє дитинство від спогадів про шкільні роки новим заголовком (підкреслений Іваном Хомою): “Наука у Вишнівчику”. Однак інших рубрик у цьому тексті ми не зустрічаємо. При подальшому редагуванні “Споминів” владика Хома намагався продовжити і завершити це структурування. Зокрема, в редакції A4 виразно видно деякі замітки, написані олівцем на полях, і їх можна розцінювати як заголовки до окремих частин тексту, але цей поділ не був завершений. Також у редакції типу С та в друкованому виданні цього уривка під назвою “Спомини патріярха Йосифа про своє село Заздрість” бачимо спробу Івана Хоми структурувати таким чином першу частину тексту. У нашому виданні цей намір послідовно зреалізовано і увесь текст поділено на підрозділи за хронологічно-тематичним принципом.

Автобіографічні оповіді патріярха Йосифа — надзвичайно цінне історичне джерело. Насамперед вони допомагають прослідкувати життєву долю самого предстоятеля УГКЦ, його формування як особистости, пастирське служіння, наукову кар’єру та тернистий шлях поневірянь у радянських тюрмах, таборах і на засланні. У своїх спогадах Йосиф Сліпий постає перед нами передусім як людина, як особистість із певним світоглядом, поглядами та оцінками, мотивами вчинків, навіть звичайними людськими слабкостями та обмеженнями. Ми можемо бачити його не лише у звичному для нас образі сильного, незламного лідера, оточеного ореолом слави ісповідництва. На сторінках “Споминів” зустрічаємо майбутнього патріярха спершу як маленького хлопчика зі своїм дитячим світом захоплень, потім як сумлінного юнака, який намагається шукати істину та зберегти віру під впливом різних зовнішніх чинників. Ми бачимо його у важких буднях академічної науки, у хворобах і печалях, у сумнівах та здобутках, згодом спостерігаємо за його невтомною працею над вихованням майбутнього покоління священиків, за його стараннями щодо розвитку академічної богословської освіти та науки, бачимо його труднощі та змагання з усіма перешкодами на цьому шляху.

Сильна особистість та незламний дух Сліпого з іще більшою виразністю розкриваються перед нами в розповіді про його табірний період життя, коли силою обставин недавно інтронізований митрополит стає простим в’язнем радянського ҐУЛАҐу. Хоч цей період ув’язнення описаний у “Споминах” досить скупо і виникає відчуття, що багато чого слід читати поміж рядками і ще більше залишилося свідомо несказаним, та все ж навіть таке неповне свідчення немало говорить нам про особу Йосифа Сліпого. Поставлений в один ряд із злочинцями та особливо небезпечними рецидивістами, він все ж залишається людиною молитви, зберігає силу духа у жахливих умовах табірного виживання, серед шпигунів та сексотів, серед людської підлости, злоби та жорстокости, і попри все викликає до себе глибоку пошану навіть серед деморалізованих в’язнів у тюрмах і таборах. Багато про Сліпого говорять нам також його оцінки обставин та його думки про людей. З того, як він описує тих чи інших героїв своїх спогадів, відразу видно критерії його ставлення до інших, його критичний погляд на події та вчинки людей.

Окрім того, що “Спомини” допомагають зазирнути у внутрішній світ Йосифа Сліпого та краще пізнати його як особистість, вони також проливають світло на життя інших осіб та представляють нам панораму церковного життя в Галичині у першій половині XX ст. Тут заторкується діяльність митрополита Андрея Шептицького, атмосфера в його оточенні, внутрішні суперечності в лоні УГКЦ, напруження в зовнішніх відносинах із польськими римо-католиками, Римським Апостольським Престолом та місцевою владою (австрійською, польською, німецькою, радянською). Цікаві факти довідуємося про долю інших відомих діячів українського релігійного та суспільно-політичного життя. Скажімо, свідчення Сліпого про перебування в камері разом із православним єпископом Дамаскином Малютою дають змогу точніше встановити дату смерти цього архиєрея УАПЦ, про якого після арешту в 1944 р. не було ніяких відомостей та існувала загальна думка, що він помер у тому ж році. Завдяки спілкуванню з владикою Дамаскином патріярх Йосиф переповідає нам унікальну інформацію про таємні наміри митрополита Олексія Громадського посісти патріярший престол