Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

Я поспішно замотала головою, відганяючи настільки безглузде припущення. Ні, такого точно не може бути! Не може бути, щоб чоловіком, якого я маю по-справжньому покохати, став винищувач нечисті! Те, що я відчуваю до нього, є лише фізичним потягом. Як і у випадку з Еннієм. От і все! По-іншому і бути не може.

Почула спереду роздратований шепіт:

– Гей, ти чого там застрягла?

Я кинулася на голос Воїна, радіючи, що мої думки він читати не вміє. Розуміла, що тоді точно згоріла б від сорому. З розбігу наткнулася на його спину і насилу встояла на ногах. Він же при цьому лише трохи здригнувся, наче й не помітив того, що я на нього налетіла. Напружено оглядав землю навколо нас. Я запитально округлила очі і теж пошепки запитала:

– Чому ми зупинилися?

Він скривився, невдоволений тим, що я подала голос, і вказав на амулет, що палав червоним. Прокляття! Я одразу втягнула голову в плечі, намагаючись стати якомога непомітнішою.

Згадавши про свої здібності, напружила слух і нюх, щоб визначити присутність когось стороннього. Нюх щось вловлював. Але вітер, мабуть, віяв у протилежному напрямку від джерела, тому чітко щось розрізнити було важко.

– Його лігво там, – тихо сказав Воїн, вказуючи на місце, де обривалися криваві сліди.

Я побачила лише навалене під деревом листя. Але потім дійшло, що там може бути яма, а листя накидане для маскування. Не могла зрозуміти, чого чекає Діор. Чому не перевірить, що там.

Мимоволі здригнулася, коли він тицьнув мені в долоню руків’я одного з ножів.

– Навіщо це? – приглушено запитала.

– Тут ще двоє.

У цей момент вітер змінився, і я теж вловила нові запахи. Але звідки про це міг знати Воїн? Ще й раніше за мене!

– Перевертні теж вирішили заманити нас у пастку, – на губах Діора з’явилася жорстка посмішка. – Їх альфа не такий вже дурний. Здогадався, що ми підемо за пораненим.

До виявленого укриття перевертня Воїн підходити не поспішав. Натомість повільно розвертався навколо себе, пильно вдивляючись у крони дерев, що трохи розгойдувалися від вітру.

– Пригнися і не лізь під руку, – скомандував він, підіймаючи арбалет.

Як раз вчасно! З блискавичною швидкістю з-за найближчого дерева вилетіла чорна тінь. А позаду нас друга, яку я помітила краєм ока. З жахом закричала, здіймаючи свою єдину зброю.

– Пригнися! – закричав Діор.

Все відбувалося майже миттєво. Арбалетний болт вразив ціль, і перший перевертень впав на землю. Другий повалив Воїна, вибиваючи з рук арбалет і принагідно ще встигаючи зачепити мене пазуристою лапою. Плече різонуло від сильного болю, наче мене кілька лез проткнули. Я з жалісним криком впала на землю, хапаючись за поранене плече. Поруч же сплелися у смертельному двобої перевертень та Діор.

Найжахливіше, що листя біля дерева, котре привернуло нашу увагу, заворушилося, і з нього вискочив той, за ким ми ганялися. Він рухався набагато повільніше за побратимів. На його боці знаходилася глибока рана, що лише злегка схопилася кіркою. Але це не заважало перевертню з лютим риком мчати в наш бік.

Воїнові не впоратися одразу з двома! Він втратив перевагу і тепер не міг скористатися арбалетом. А в рукопашній сили вочевидь не рівні. І так вражає, що йому все ще вдається відштовхувати від себе вишкірену пащу і не дозволяти гігантським щелепам зімкнутися на шиї. Варто було уявити собі, що цим і закінчиться, як у мене всередині все вибухнуло від розпачу та люті.

Я діяла майже на інстинктах. Скочила на ноги, підхопивши з землі ніж, і здоровою рукою з затиснутою в ній зброєю тицьнула перевертня в бік. Той завив і на мить переключив увагу від Діора. Величезна лапа відкинула мене геть, наче солом’яну ляльку. А на допомогу пораненому побратиму вже мчав другий перевертень.

Я несамовито закричала. Ніколи за все життя так не боялася. Причому не за себе. За самовпевненого ідіота, який чомусь вирішив, що розумніший за всіх, і поліз на рожен, не подумавши про наслідки.

– Діор! – від власного крику заклало вуха.

Охопив відчай. Якщо він помре… О, Світлий бог, будь ласка, хай він виживе! Будь ласка! Зараз навіть начхати було, що для мене це стало б непоганим виходом. Зникне винищувач нечисті, який тримає на гачку, і я зможу жити власним життям. Нехай і втрачу шанс стати людиною, що, до речі, і так примарний. Але весь мій світ зараз ніби зосередився в цьому м’язистому білявому Воїні, який у порівнянні з величезним вовком здавався підлітком.

Якимось дивом Діору вдалося намацати мій ніж, що стирчав в боку перевертня, однією рукою відштовхуючи пащу. Все тривало не більше секунди. З силою, що здалася неймовірною, Воїн провів ножем далі, розрізаючи чудовиську живіт. Перевертень завив і послабив хватку. Діор вивернувся з-під туші та вихопив меч. На нього і напоровся другий супротивник, який в цей момент кинувся на Воїна. Діор ледве встиг розчепити пальці, випускаючи руків’я, і відскочити. Ні секунди не зволікаючи, вихопив ще один ніж і всадив у сонну артерію іншого перевертня, який корчився на землі з розпоротим животом.

Весь бій тривав не більше кількох секунд. Але мені здалося, що за цей час я, напевно, посивіла, як старезна бабця. Судомно ковтала ротом повітря, дивлячись на те, як подряпаний Діор дістає з тіл зброю і перевіряє супротивників, не даючи їм і шансу залишитися живими. Тільки потім Воїн перевів погляд на мене і рушив у моєму напрямку. Опустившись навпочіпки, почав оглядати моє зачеплене звіром плече.