Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

— Отакої… — щиро зрадів я. — Знайшлася пропажа. Спасибі... Але це не тебе не виправдовує... На майбутнє, якщо хочеш залишитися, запам'ятай, як «Отче наш»: перш ніж увійти до кімнат, ти маєш зайти у ванну та помити ноги.

Котопес навіть тапок випустив від подиву. Довелося пояснити.

— Ні, мити тебе, звичайно, я буду... Але ти повинен сам чемно застрибнути у ванну, а не розносити бруд по хаті. Прибирати нікому… Хіба що візьмеш цей обов'язок на себе. Тоді, присягаюся, слова впоперек не скажу. А поки мені по квартирі з пилососом повзати — я правила встановлюю. Домовилися? Сподіваюся, водобоязні в тебе нема?

Замість відповіді волохате диво попрямував до ванної кімнати і сіло перед дверима.

— Бачу, консенсусу досягнуто. Добре... Якщо й далі так піде, уживемося якось.

Не знаю, як буде далі, але перша купіль лапами не обмежилася. Більше того, намилювати довелося тричі, доки вода потекла більш-менш чиста. Котопес покірно терпів мої старання і тільки пирхав, коли вода потрапляла в ніс.

Я взагалі знаю, що тваринам не можна мочити голову, і треба бути уважним, щоб не залити вуха. Дружина любила живність. І в нас, у різний час, мешкало все: від псів та котів, до папуг, рибок та черепах. А на мої жарти, що компанії не вистачає гадюки чи кобри, вона так само жартома відповідала, що дві змії в одній квартирі не вживуться.

А може, й серйозно... Хто зрозуміє жінку і знає, яка вона насправді? Коли чоловіка немає вдома або спить.

До слова… В Інги була улюблена історію про молоду пару, яка перед весіллям домовилася, що дружина матиме право раз на місяць не ночувати вдома. А за це вона буде покірною, слухняною, ніколи не суперечитиме чоловікові… і взагалі — ідеальною дружиною, про яку можна тільки мріяти.

Умовились, одружилися і зажили так щасливо, як у житті і не буває, а лише у казках. Молода дружина з чоловіка хіба що порошинки не здувала, догоджаючи у всьому і не сперечаючись, що б той не забажав. Але раз на місяць вона ставала стурбованою, нервовою, потім збиралася і йшла кудись на всю ніч. А рано поверталася задоволена, втомлена, наче після цілої ночі кохання, і... знову ставала такою, як увесь час — милою і привітною.

Прожили вони так десь із півроку. І ось одного разу чоловік не витримав. Замучили ревнощі… Не міг далі терпіти. І коли дружина вкотре стала збиратися, вирішив простежити. Крався так тихо, як міг, щоб не видати себе. А дружина вибралася з міста і попрямувала в гай. А там, переконавшись, що її ніхто не бачить... перекинулася на величезну зміюку. Кинулася на найближче дерево, обвила його і стала оскаженіло жалити. І не переставала робити це всю ніч. А вранці знову перетворилася на людину, причепурилася і пішла додому.

Мораль? У кожного має бути віддушина, куди можна скинути негатив, щоб він навіть ненароком не виплеснувся на рідних та близьких.

Моя дружина з дому по ночах не зникала, але в рамках розумного себе якось у руках тримала. Тому сварилися ми з нею дуже рідко. І ніколи з справді серйозних причин. Виключно, для профілактики… Щоб емоції не застоювалися.

— Я так і не зрозумію... Ти хто? Пес чи кіт, чорт мене забирай?!

«Тихто…», — знову тихим шепотом пролунав у голові голос, з інтонаціями покійниці. А потім створіння так сильно обтрусилося, що я мимоволі закрив рота, аби не налапати бризок, що летіли на всі боки.

«І не накликай… — почулося знову. — Не треба нечисть згадувати»

— Шизуха косить наші лави… — констатував я. — Делириум тременс. Треба робити перерву з писаниною. Коли я реальність з уявою плутаю — це півбіди. Буває… Не я перший і не я останній з братів по перу цим страждаю. А от коли в голові «чужі» голоси починають звучати, це вже симптом. А щодо клички, абсолютно непоганий експромт. Головне, оригінальний.

— Тихто... — промовив я в голос, пробуючи на слух. — Тихто… Дід Піхто. Годиться. Так і запишемо. Ходімо, подивимося чим тебе годувати. Пельмені їстимеш?

Відмите і витерте насухо створіння набуло білого забарвлення з легким, сріблястим блиском. Завдяки розпушеній шерсті, ставши значно більшими і сягнувши розмірів королівського пуделя. Але саме ця надмірна волохатість, так і не давала зрозуміти, до якого виду ссавців його віднести. Мордочка була надто кругла, як для собаки, зате хвіст бубликом і вуха, як у рисі, з пензликами. При купанні сердито пирхало, як кіт, а обтрусилося зовсім по-собачому. Одне безперечно — це була особа жіночої статі.

Статеві ознаки не сховаєш… Тим паче, при купанні.

Поки варилися пельмені, налив їй у блюдце молока. Вихлебтала акуратно…

А дива тим часом тривали й далі.

Вперше за останні роки нічого не випало з холодильника, не розлилося, бо не перекинулася чашка чи пляшка. Чайник не іскрив… Пельмені не википіли та не залили плиту. І навіть не розварилися, бо не знайшлося жодної причини, яка б мене невчасно відволікла. І навіть сіль не бухнула у воду, коли я її підсолював…

Отже, повечерявши (Тихто вминала пельмені з не меншим задоволенням, ніж я) і помивши посуд, я, перш ніж піти з кухні, про всяк випадок перекрив газ на стояку та подачу води. Не буває так, щоб усе гладко. Один із законів Мерфі так і говорить: «Завжди чекайте гіршого. А якщо все добре, то ви чогось не помітили»!

У дружини була дещо інша теорія, хоч і подібна.