Читати книгу - "Висотка"

Однак пізніше деградація висотки почала зміцнювати бажання Ройяла з нею впоратися. Випробування будівлі, яку він допомагав проектувати, було випробуванням і для нього самого. Перш за все, він зауважив, що в будівлі сформувався новий громадський устрій. Ройял був упевнений: жорстка ієрархія є ключем до успіху цих величезних будівель. Як він часто повторював Енн, офісні будівлі, що містять до тридцяти тисяч працівників, можуть справно працювати десятиліттями завдяки ієрархії — чіткій і формалізованій, як у мурашнику, із практично нульовою ймовірністю соціальних заворушень і навіть дрібної злочинності. Незрозуміла, але очевидна поява нового громадського устрою — явно на основі дрібних племінних анклавів — заворожувала Ройяла. По-перше, як він продовжував стверджувати, усе повинно йти, як іде, і яка б ворожість особисто йому не загрожувала, він повинен сприяти народженню нового. Власне, лише це не давало йому повідомити колишнім колегам про той хаос, що опанував висоткою. Як він сам без кінця повторював, такий провал висотки свідчитиме радше про успіх, аніж про невдачу. Сам того не розуміючи, він дав людям сенс утечі до нового життя та схему соціальної організації, яка стане взірцем для майбутніх висоток.

Але ці його мрії про те, щоби привести дві тисячі жителів до нового Єрусалиму, не зачіпали Енн. Коли почали відмовляти кондиціонери та стала вимикатися електрика, коли стало небезпечно пересуватися будинком без супроводу, вона сказала Ройялові, що вони переїжджають. Граючи на турботі Ройяла про неї та на його власному почутті провини стосовно невдачі з висоткою, вона миттєво умовила чоловіка на від'їзд.

Бажаючи подивитися, як вона збирається, Ройял пішов до спальні дружини. Дві дорожні скрині, набір маленьких і великих валіз, скриньок із коштовностями і косметичок лежали розкритими на підлозі, як на вітрині магазину дорожніх товарів. Енн чи то упаковувала, чи то, навпаки, розпаковувала валізу, сидячи перед дзеркалом туалетного столика. Нещодавно Ройял звернув увагу на те, що дружина оточує себе дзеркалами, немов власні відображення дарували їй відчуття захищеності. Енн звикла до поваги, тому останні тижні, навіть у відносній безпеці пентхауса, переживала важко. У її поведінці знову почали прослизати дитячі риси, наче вона налаштувалася на надто тривале чаювання у Божевільного Капелюшника, під час якого вона почувалася незапрошеною Еліс. Візити до ресторану на 35-му поверсі перетворилися на щоденне випробування, і тільки перспектива покинути будівлю назавжди підтримувала її.

Енн піднялася і обняла чоловіка. Як завжди, вона машинально торкнулася вустами шрамів на лобі, немов намагалася прочитати підсумки двадцяти п'яти років, що розділяли їх, ключ до тієї частини життя Ройяла, якої вона ніколи не знала. Коли він відновлювався після аварії, сидячи біля вікон пентхауса або займаючись на тренажері, він помітив, наскільки її хвилювали його рани.

— Жах,— глянула вона з надією на купу валіз.— Мені треба ще годинку. Ти викликав таксі?

— Знадобиться як мінімум дві машини. І вони відмовляються чекати біля будівлі, тому нема сенсу викликати, поки ми не спустимося вниз.

Обидва їхні власні автомобілі, припарковані біля самої стіни, були безнадійно зіпсовані мешканцями нижніх поверхів, їхні лобові стекла було розтрощено кинутими пляшками.

Енн продовжила збори.

— Головне, що ми їдемо. Слід було переїхати ще місяць тому, коли я говорила. Чому тут узагалі хтось може залишатися — не уявляю.

— Енн, ми їдемо...

— Нарешті. І чому ніхто не подзвонив у поліцію? Або не поскаржився власникам?

— Власники — ми.

Ройял відвернувся від неї, ховаючи ніжну посмішку. Через вікна він дивився, як світло розчиняється на завісах стін найближчих висоток. Він, безсумнівно, сприймав критичність Енн як зауваження саме йому.

Як він уже розумів, його молода дружина не зможе бути щаслива в особливій атмосфері висотки. Єдина дочка провінційного підприємця, Енн виховувалася в замкнутому світі великого маєтку, що був докладною копією шато на Луарі і за яким наглядав, абсолютно наслідуючи манеру дев'ятнадцятого століття, цілий штат прислужників. У багатоквартирному ж будинку їй прислуговувала невидима армія термостатів і датчиків вологості, комп'ютеризованих ліфтових перемикачів і реле, що грали свою роль у нових, набагато модерніших та абстрактніших стосунках господаря і прислуги. Однак у світі Енн мало значення не тільки те, щоб роботу було зроблено, але й потреба бачити, як вона робиться. Поступова відмова служб будівлі та конфронтація між ворогуючими групами мешканців виявилися для неї занадто серйозним випробуванням, зіграло свою роль відчуття безпеки, протягом довгих років підтримуваний острах вищого класу втратити своє місце на вершині. Проблеми в багатоквартирному будинку нещадно виявили цей острах. Зустрівши Енн уперше, Ройял вважав її цілковиту впевненість у собі природною, але насправді все було навпаки: аж ніяк не впевнена в собі Енн постійно потребувала підтвердження свого місця на верхній сходинці. У протилежність їй, професіонали, що оточували її та добилися всього власними силами, являли собою зразок упевненості.

Вони стали першими мешканцями, що переїхали у висотку: обидва вирішили, що квартира стане лише тимчасовим притулком, дуже зручно розташованим для Ройялової праці над проектом. Але тільки-но знайдуть будинок у Лондоні, тут же звідси заберуться. Проте Ройял зауважив, що відкладає будь-яке рішення з приводу від'їзду. Його заінтригувало життя в цьому вертикальному поселенні і те, як людей приваблює його спокійний функціоналізм. Як перший мешканець і володар найкращої та найвищої квартири, він почувався феодалом, володарем маєтку — цей титул він запозичив із книг Енн, хоча він йому й не подобався. Його почуття фізичної переваги — недарма ж він був чемпіоном із тенісу, нехай всього лише в молодшій аматорській лізі — із роками неминуче слабшало, але тут воно трохи зміцніло через присутність стількох людей просто під ним, на чиїх скромних оселях надійно покоїлася його власна.

Навіть після аварії, коли йому довелося продати свою частку в консорціумі і в'їхати до пентхауса на кріслі-каталці, він відчував цю оновлену фізичну перевагу. Протягом місяців одужання, поки затягувалися рани, кожен новий мешканець, здавалося, утотожнювався з його міцніючими м'язами і сухожиллями, оновленими рефлексами, кожен із них робив невидимий внесок у здоров'я Ройяла.

А ось Енн безперервний приплив нових мешканців, навпаки, дратував. Вона насолоджувалася помешканням, лише коли вони жили у висотці самі; вона була переконана, що більше тут нікого не буде. Вона каталася ліфтами, немов користуючись пишними кабінками приватного фунікулера, плавала на самоті