Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Вечір. Тронний зал.

Двоє чоловіків уже сиділи за досить довгим столом, на якому було наставлено купа смачної їжі, смажені креветки, курочка, зі шкіркою карамельного кольору, апетитне жарке, і картопля зі свинячим м'ясом, звичайно, не обійшлося і без солодкого, запах тільки завареного м'ятного чаю розносився по всій кімнаті, а вишневий пиріг, приготовлений за спеціальним французьким рецептом з тонким і ніжним тістом прикрашав середину столу.

Влад із Матьяшем мало говорили, скоріше кожен із них був у своїх думках.

 І тут до них виходити Айгюль, чорна елегантна сукня із золотими вставками на рукавах підкреслила її ідеальну фігуру, поясок на талії був сильно стягнутий, але з диханням не було проблем. На ній були довгі рукавички, по верху яких одягнена каблучка з діамантом, та саму спадкова, яку подарував їй Влад.

Двоє чоловіків одразу ж підвелися зі своїх місць і підійшли до неї.

—А ви і є та Османська султанша? - символічно спитав Матьяш, не відриваючи погляду з її загадково усміхненого обличчя, він акуратно взяв її ручку і поцілував темну рукавичку. — у вас така тендітна рука.

 — А ви той спадкоємець, я багато чула про вас, приємно нарешті познайомитися. -Дівчина посміхнулася, і щоки злегка почервоніли, від такого маленького, але досить приємного компліменту. 

—Як вам у нас? Сподіваюся всього достатньо? Я особисто обирав вам кімнату.

 —Так, дякую, кімната дуже красива і затишна.

—Хм, Айгюль, сідай поряд зі мною -Влад взяв її за руку і вона сіла поряд з ним, навпроти Матьяша. Він посміхався і розглядав дівчину, вона ж відводила очі.

Влад помітив її збентежений вираз обличча, і обережно поклав руку під столом, на її бедро. Айгюль глянула на нього злегка злякано і роздратовано.

—Скажіть, а правда що музика в Венгрії одна з найкрасивіших? - намагаючись відволіктись від усіх цих подій і рухів її залицяльників задала питання.

—Звичайно, -відповів Матьяш.

 — Якщо ви не проти, нехай музиканти зіграють?

—Бажання дами для мене закон. -невеликий ансамбль почав грати ритмічну музику.

 —Потанцюємо? -Влад простягнув руку Айгюль.

—Так, звичайно - вона не сміливо взяла його за руку.

Він пригорнув руками її талію і почав крокувати, один, два, три, і його нога відчулла не сильний, але досить помітний біль.

— Ти не вмієш танцювати, - твердо сказав хлопець.

—Так, ну звідки ж я повинна це вміти? Я не з тієї країни, ми явно не танцюємо з чоловіками.

—Вірно, - він підхопив її за стегна на руки і закрутив під кінець, ніжно поцілував у губи, дівчина посміхнулася і відійшла від нього, тепер їй стало зовсім соромно,але все ж, зібравшись, вони гарно вклонилися один одному і Айгюль поспішила за стіл.

 Раптом двері відчинилися і зайшла дівчина, на ній була сукня європейського стилю, з коротким рукавом і невеликим розрізом декольте, червоного, хоча ні, скоріше темно рожевого кольору. Світле волосся пасмами спадало на плечі, тонка талія, і малі бедра, хоча плаття і компенсувало цей недолік, він все ж був. 

Айгюль обережно дивилась на неї, признатися чесно, коли вона була центральною особою вечора, було краще. Після, вона перевела погляд на свого спутника, і щось проскочило в її сердце, нове відчуття, схоже на ревність. Чому він дивиться на цю дівку?

—Лідія, нарешті ти приїхала! -Матьяш підвівся і слуги накрили місце для ще однієї людини.

—Лідія? -скоріше риторично, але з ноткою здивування перепитав Влад.

 Дівчина елегантною ходою підійшла ближче до столу, сівши на місце Айгюль.

— Владе, ти так змінився, змужнів! -радісно завовала вона, і злегка приобійняла його за плечі, піддавшись імпульсу. 

Султана,  яка тільки хотіла сісти поряд з Владом, заледве не подавилася водою, Матьяш обережно похлопав її по спині.

—Дякую, - чемн і досить мило відповіла дівчина, та посміхнулася, тепер їй теж хотілось, щоб Влад відчув цей банальний укол ревності.

 —А це…? -Сказала Лідія і примружила очі, вдивляючись в обличчя своєї тепер уже суперниці, вона відразу помітила, Айгюль явно симпатизує Владу.

— Це Айгюль, дівчина, яку я люблю більше життя, - відповів Влад і поцілував руку султани.

—Зрозуміло, -закотив очі, відповіла дівчина, і ще раз скосила погляд на Айгюль. Сама вона була повною протилежністю нашій героїні, як зовнішністю, так і характером, хоча ні, де що між ними було однаковим, обидвом подобався цей забитий валашиський князь. 

Лідія відпила вина з дорогоцінной срібної чаші.

 —Може, розкажіть про себе, Лідію? -з усмішкою сказала Айгюль.

 —Я? У мене нічого цікавого немає, все як у всіх, люблю малювати, добре пишу та знаю 5 іноземних мов.

—А чому так мало, я наприклад 12 знаю. - відповіла Айгюль і усміхнулась, на обличчі Лідії з'явилось легке роздратування. 

—Très intéressant, j'aimerais en savoir plus sur vous! (Переклад: -Дуже цікаво, я б хотіла дізнатися про вас більше!) —сказала Лидия і мило усміхнулась.

—Je suis très château de trouver dans ce palais un compagnon aussi doux que toi. (Переклад: Мені дуже пощастило знайти в цьому палаці таку милу співрозмовницю, як ви. )

—Je suis très heureux merci(Переклад: Дякую, мені дуже приємно). -відповіла Айгюль. 

Потім вони розійшлися по кімнатах.

                                                                             * * *

Айгюль уже готувалася до сну, вона одягла білий халат і заплітала волосся в густу, довгу косу, перед нею було велике дзеркало, рамка якого була золотою з маленькими камінчиками різних кольорів.

Хтось поклав руку на її плече, вона зітхнула і різко встала, повернувшись обличчям до чоловіка, який так пізно посмів з'явитися в його кімнаті.

 —Матияш ... Що ви тут робите? Я не помітила як ви увійшли.

Він нічого не відповів, лише повалив її на ліжко, задираючи до верху нічний туалет дівчини, броводив рукою по її нозі, Айгюль стало бридко, а ще більше страшно.