Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

- Якщо зустрінеш Еббу, передай, що я шкодую, - промовив Тіс дивним тоном.

- Про що шкодуєш? - не зрозуміла я.

- Що прив'язав її до себе? Що змусив звикнути. Це було неправильно. Нечесно щодо неї. Та й до тебе, мабуть. Особисто я, думаю, нам не варто більше дружити... Потім так буде легше.

Я завмерла. Від його слів серце стислось. Я боялася знову розплакатися, тож мовчала.

- Хочеш, дам тобі пораду? Ще як друг... Будь одна. Так простіше. Для тебе, - він глянув чомусь на Реда, - і для інших! - потім глянув ще раз на мене та, штовхнувши Реда плечем, пішов геть.

Я, не обертаючись, запитала:

- То це кінець?

- Так! - тільки й відповів Тіс.

Відчувала, що Ред дивиться на мене, але боялася його погляду. Боялася не співчуття, ні! Боялася, щось інше побачити в його очах.

- Тобі боляче? - тільки й спитав він.

- Трохи, - відповіла та, нарешті, подивилася хлопцю в очі. - Але більше боюся не болю... Боюся порожнечі, що прийде згодом. І мені нікуди від цього не подітися.

- Чому думаєш, що вона прийде?

- Просто знаю. Вона завжди приходить, - сказала приречено.

- Думаю, не цього разу. Ти сильніша, ніж вважають інші, - і хлопець легенько, щоб ніхто не бачив, стиснув мою руку.