Читати книгу - "Стів Джобс"

Коли HP вирішила в 2010 році покинути своє приміщення, яке було розташоване десь за півтора кілометра на схід від Нескінченної вулиці Apple, Джобс таємно вирішив придбати його та прилеглу земельну ділянку. Він захоплювався тим, як Hewlett-Packard збудували міцну компанію, і пишався, що зміг зробити те саме з Apple. Тепер він хотів зробити показовий бізнес-центр компанії — чого ще не мала жодна технологічна фірма на Західному узбережжі. Він викупив 60 гектарів, більша частина яких була засаджена абрикосовими садами, коли він був хлопчаком, і зайнявся великим проектом створення спадку, що поєднував у собі його захоплення дизайном із його величезним бажанням побудувати міцну компанію.

— Я хочу залишити своїй компанії бізнес-центр, який відображатиме її цінності для багатьох поколінь, — сказав він.

Стів найняв людей із компанії, що вважалася найкращою архітектурною фірмою в світі й належала серові Норману Фостеру, який свого часу мудро спроектував реставрований Рейхстаг у Берліні та Сент-Мері Екс 30 в Лондоні. Не дивно, що Джобс також долучився до проектування, як у загальному баченні, так і в деталях, тож визначитися з остаточним дизайном стало практично неможливо. Це мала бути велична будівля, яку Стів волів залишити після себе, і він хотів, щоби її збудували правильно. Фірма Фостера призначила у команду п’ятдесят архітекторів, і кожних три тижні протягом 2010 року вони показували Джобсові оновлені моделі й варіанти. А він продовжував щоразу привносити нові концепції, інколи абсолютно нові форми, і змушував їх починати все заново та вигадувати нові альтернативи.

Коли він уперше показав мені моделі й проекти в своїй вітальні, будівля виглядала, наче зигзагоподібний іподром, сконструйований із трьох півкругів, що оточували велике центральне подвір’я. Стіни були скляні, а інтер’єр передбачав, що розміщені всередині ряди кабінетів дозволятимуть сонячному промінню заливати коридори.

— Це надасть приємної невимушеності й гармонії тим приміщенням, — сказав він, — і все це буде взаємодіяти в сонячному сяйві.

Наступного разу, коли він показував мені плани — через місяць, — ми перебували у величезній конференц-залі Apple навпроти його кабінету, де модель запланованої будівлі покривала весь стіл. Він уніс величезну зміну. Всі кабінети мали бути розташовані подалі від вікон, щоби довгі коридори могли купатися в сонячному промінні. Це приміщення також мало слугувати загальному вжитку. Були певні суперечки з деякими архітекторами, котрі хотіли, щоби вікна можна було відчиняти. Джобсу ніколи не подобалася ідея, що люди матимуть змогу щось відчиняти.

— Це просто дасть можливість людям усе зіпсувати, — виголосив він.

У цьому, як і в інших деталях, він наполіг на своєму.

Приїхавши додому того вечора, Джобс показав мені рисунки за вечерею, і Рід пожартував, що вигляд будівлі з висоти пташиного польоту нагадував йому чоловічі геніталії. Його батько не дослухався до зауваження, сказавши, що це просто відображає стиль мислення підлітка. Але наступного дня таки переказав слова сина архітекторам.

— На жаль, тепер, коли я сказав вам це, ви ніколи не зможете витерти той образ зі свого розуму, — сказав він.

Коли я відвідував Стіва у черговий раз, форма запланованої будівлі була замінена на просте коло.

Новий дизайн означав, що в будинку не буде жодного рівного шматочка скла. Все буде вирізьблене й з’єднане безшовно. Джобса давно зачаровувало скло, а досвід із вимаганням величезних скляних панелей для роздрібних магазинів Apple додавав йому впевненості, що можливо буде виготовити багато масивних вигнутих шматків. Центральне подвір’я мало бути 248 метрів завдовжки (що більше, ніж типові міські квартали, і майже таке, як три футбольних поля), і Стів показав мені, як будівля могла би оточити майдан

Святого Петра в Римі. Одним зі спогадів, який назавше закарбувався йому в розумі, було те, що колись на цій території переважали фруктові сади, тож він найняв старшого лісовода зі Стенфорда й наказав, що 80 % маєтку компанії має бути впорядковано в природній спосіб; там мали насадити шість тисяч дерев.

— Я попросив його, щоби він неодмінно засадив нові абрикосові сади, — пригадував Джобс. — Колись можна було бачити їх усюди, навіть на рогах вулиць, і вони — частина спадку цієї долини.

До червня 2011 року плани на чотириповерховий комплекс площею в 270 тисяч квадратних метрів, у якому мало працювати понад дванадцять тисяч робітників, дозріли до представлення стороннім особам. Джобс вирішив зробити це тихо й без освітлення в пресі — просто передати креслення міській раді Купертіно наступного дня після того, як він представив iCloud на конференції для розробників Apple з усього світу.

Навіть попри те, що Стів потерпав від нестачі енергії, його розклад того дня був заповнений подіями. Рон Джонсон, який піднімав магазини Apple й керував ними понад десятиліття, вирішив прийняти пропозицію стати виконавчим директором J. С. Penney, тож він приїхав вранці до Джобса додому, щоб обговорити своє звільнення. Тоді ми зі Стівом поїхали до Пало-Альто, в маленьке кафе Fraiche, де подавали йогурти та вівсянку, і він жваво розповідав про можливі майбутні продукти Apple. Пізніше того ж дня його завезли в Санта-Клару на щоквартальну зустріч, яку Apple проводив із головними керівниками компанії Intel, де вони обговорювали можливість використання чипів Intel для майбутніх мобільних пристроїв. Увечері U2 давали концерт у «Колізеї» в Окленді, і Джобс думав відвідати його. Але натомість вирішив використати той вечір, щоби показати проект міськраді Купертіно.

Прибувши без почту та фанфар, він виглядав невимушено в тому самому чорному светрі, який надягав на конференцію розробників. Стів вийшов на подіум із перемикачем у руці й провів двадцять хвилин, показуючи слайди проекту членам ради. Розглядаючи лискучу, футуристичну, досконалої круглої форми будівлю, зображення якої з’явилося на екрані, він зупинився й усміхнувся.

— Скидається на те, що сюди приземлився космічний корабель, — сказав Стів і за кілька митей додав: — Гадаю, що ми стоїмо перед можливістю збудувати найкращу офісну будівлю в світі.

Наступної п’ятниці Джобс надіслав електронного листа колезі зі свого давнього минулого, Енн Бауерз, удові співзасновника Intel Боба Нойса. Вона колись працювала керівником відділу кадрів у ранніх 1980-х, маючи в обов’язках приводити до тями Джобса після його істерик і заліковувати душевні рани співробітників. Джобс запитав, чи не могла би вона з ним зустрітися наступного дня. Бауерз на той час була в Нью-Йорку, та вона приїхала до нього додому в неділю, після повернення. На той час він знову нездужав, страждав від болю й безсилля, але з радістю показував їй архітектурну подачу нового бізнес-центру.

— Ти маєш пишатися Apple, — сказав він. — Ти маєш пишатися тим, що ми побудували.

Тоді він подивився на Енн і поставив їй