Читати книгу - "Замогильні записки"

люди, яким присяга на вірність Луї-Філіпу не заважає хвалити фатальні ордонанси, – судячи з усього, вони миліші Карлу X, ніж я, який ніколи не йшов на порушення клятви. Це вже занадто – бути подвійно правим перед одним і тим самим королем: люди віддають перевагу улесливій зраді над суворою відданістю. Отже, на шляху до Праги я нагадував самому собі сицилійського солдата часів Ліги, засудженого до повішення у Парижі; сповідник неаполітанців, намагаючись вдихнути в нього сили на шляху до шибениці, повторював: «Allegramente! Allegramente!» [100] Так блукали мої думки, поки коні несли мене вперед; але, згадавши про нещастя матері Генріха V, я докоряв собі за сумніви.

‹Рейнський водоспад; переправа через Дунай; Ульм›

8
‹…› Згасання суспільного життя в міру віддалення від Франції. – Релігійні почуття німців
20 і 21 травня 1833 року

‹Регенсбурґ›

Франція – серце Європи; у міру того, як від неї віддаляєшся, суспільне життя загасає; з більшої чи меншої сумовитості краю можна міркувати про те, яка відстань відділяє його від Парижа. В Іспанії та Італії затишшя і заціпеніння не такі помітні: в Іспанії вас захоплюють інший народ, інший світ, араби-християни; в Італії вам не залишає часу нудьгувати краса клімату і мистецтв, чарівність любовних утіх і стародавніх руїн. Але в Англії, попри досконалість матеріального устрою суспільства, у Німеччині, попри високу моральність мешканців, душу бере смертельна туга. В Австрії та Пруссії військове ярмо тяжіє над вашими думками, як похмуре небо – над вашою головою; не знати чому ви усвідомлюєте, що не можете ні писати, ні говорити, ні думати незалежно, що вам потрібно відсікти від вашого існування все, що було в ньому благородного, залишити без застосування, немов непотрібний дар божества, найпершу з властивостей людини. Оскільки красні мистецтва і краса природи не скрашують ваше дозвілля, вам залишається або віддатися грубій розпусті, або поринути в дослідження тих спекулятивних істин, якими задовольняються німці. Для француза, в усякому разі, для мене, такий спосіб життя неможливий; я не розумію життя без гідності, хай навіть воно приваблює свободою, славою і молодістю.

Та все ж є одна річ, яка чарує мене в німецькому народі, – це релігійне почуття. Якби я не почував такої великої втоми, я не сидів би на заїжджому дворі в Ніттенау над сторінками цього щоденника, а пішов би за цими чоловіками, жінками, дітьми до храму, куди кличуть їх дзвони. Я став би навколішки серед натовпу єдиновірців і злився з ним. Чи настане день, коли філософи у своєму філософічному храмі благословлять заїжджого побратима і піднесуть разом з цим чужоземцем молитву Богу, відносно якого вони й дотепер не можуть дійти згоди? Чотки кюре надійніші: я вибираю їх.

‹Шатобріан приїжджає у Вальдмюнхен, на кордон з Австрією; оскільки з метою конспірації він вирушив у подорож зі своїм старим дипломатичним паспортом, не завіреним у посольстві Австрії в Парижі, митник не пропускає його; Шатобріан звертається з листом до намісника Богемії графа фон Хотека і через два дні отримує від нього дозвіл на в’їзд до Австрії›

Книга тридцять восьма

‹24 травня 1833 року Шатобріан прибуває до Праги й одразу прямує у Градчанський замок, де король дає йому коротку аудієнцію; назавтра він бачиться в замку з дітьми герцогині Беррійської: юним королем та його старшою сестрою – Mademoiselle (неперекладний придворний титул): «Mademoiselle одразу сказала мені: «О! Генріх сьогодні вранці поводився так безглуздо: він злякався. Дідусь нам сказав: «Відгадайте, кого ви побачите завтра – це велика людина!» Ми сказали: «Невже це імператор?» – «Ні», – відповів дідусь. Ми намагалися вгадати, але у нас нічого не виходило. Тоді він каже: «Це пан віконт де Шатобріан». Я ляснула себе по лобі – як же я не здогадалася!»›

3
Розмова з королем
Прага, 25 травня 1833 року

О другій годині я повернувся в замок, і пан де Блакас, як допіру, провів мене до короля. Карл X прийняв мене із звичайною привітністю й вишуканою легкістю манер, особливо чудовою в його віці. Він знову всадовив мене за маленький столик. Ось детальний виклад нашої розмови: «Ваша Величносте, пані герцогиня прислала мене до вас і доручила передати лист пані дружині дофіна. Я не знаю, що міститься в цьому листі, хоча він і не запечатаний; як і лист до дітей, він написаний симпатичним чорнилом. Але в двох моїх вірчих грамотах, одній відкритій, іншій конфіденційній, Марія Кароліна пояснила мені свої наміри. На час свого полонення вона, як я вже доповідав учора Вашій Величності, довіряє своїх дітей особливому піклуванню пані дружини дофіна. Крім того, пані герцогиня Беррійська доручає мені подати їй звіт про виховання Генріха V, іменованого тут герцогом Бордоським. Нарешті, пані герцогиня Беррійська повідомляє, що вона взяла таємний шлюб з графом Гектором Луккезі-Паллі, нащадком вельможного роду. Таємні шлюби не позбавляють принцес їхніх прав, тому є чимало прикладів. Пані герцогиня Беррійська просить зберегти за нею титул французької принцеси, дозволити їй залишитися регентшею та опікункою сина. Коли вона вийде на волю, то має намір приїхати до Праги, щоб обійняти своїх дітей і вклонитися Вашій Величності».

Відповідь короля була сувора. Я сяк-так відбивав його докори.

«Прошу вибачити, Ваша Величносте, але мені здається, що вам вселили упередження: пан де Блакас, мабуть, недруг моєї найяснішої клієнтки».

Карл X урвав мене: «Ні; це вона незлюбила його за те, що він заважав їй робити дурниці, перешкоджав її божевільним затіям». – «Не кожному дано, – відповів я, – робити подібні дурниці: Генріх IV, подібно до пані герцогині, боровся за свої права, часто, як і вона, не маючи досить сили».

«Ваша Величносте, – провадив далі я, – ви не хочете, щоб пані герцогиня Беррійська залишалася французькою принцесою: вона залишиться нею всупереч вашій волі; весь світ завжди зватиме її герцогиня Беррійська, героїчна мати Генріха V; її безстрашність і страждання переважують усе; ви не можете стати на бік її ворогів; ви не можете, уподібнившись до герцога Орлеанського, бажати загибелі одразу і дітям і матері: невже вам так важко пробачити жінці її славу?»

«Ну що ж, пане посол, – сказав король, добродушно підкресливши останні слова, – хай пані герцогиня Беррійська вирушає до Палермо, хай, не таючись, оселиться там зі своїм чоловіком, тоді дітям скажуть, що їхня мати вийшла заміж, і вона приїде їх обійняти».

Я відчув, що багато чого досяг; я виконав три чверті наміченого: добився збереження титулу і права на більш-менш швидкий приїзд до Праги; певний,