Читати книгу - "Замогильні записки"

Я перейшов до того, як треба виховувати принца для майбутнього: тут я не зустрів великого розуміння. Релігія зробила Карла X відлюдьком: розум його недоступний свіжим віянням. Я докинув кілька слів про обдарованість пана де Барранда і бездарність пана де Дамаса. Король сказав: «Пан де Барранд – людина освічена, але самому йому не впоратись; він був запрошений, щоб учити герцога Бордоського точних наук, а викладає все: історію, географію, латину. Я покликав абата Маккарті, щоб він узяв частину предметів на себе; він помер: я звернув свій погляд на іншого викладача; він незабаром прибуде».

Ці слова змусили мене затремтіти, бо новий викладач напевно належав до єзуїтського ордену: на місце одного єзуїта покликали іншого. Тільки те, що Карлу X спало на думку приставити сьогодні до Генріха V послідовника Лойоли, прирікало королівський рід на неминучу поразку.

Коли я отямився від подиву, я мовив: «Чи не боїться Ваша Величність, що суспільна думка засудить звернення до ордену прославленого, але обмовленого?»

Король вигукнув: «Як! невже вони все ще воюють з єзуїтами?»

Я розповів королю про вибори і про бажання роялістів дізнатися його волю. Король відповів: «Я не можу сказати людині: «Складіть присягу, огидну вашій совісті». Ті, хто вважають своїм обов’язком скласти таку присягу, керуються, не заперечую, добрими намірами. Я, друже мій, ставлюся до людей без упередження; мені не важливо, що вони робили в минулому, якщо нині вони щиро хочуть служити Франції і законній монархії. Республіканці написали мені в Единбурґ; що до їхніх особистих домагань, я готовий був задовольнити їх геть усі, але вони хотіли нав’язати мені умови правління – їх я відкинув. Я ніколи не поступлюся принципами; я хочу залишити моєму внукові трон міцніший, ніж мій власний. Чи мають французи сьогодні більше щастя і свободи, ніж за часів мого правління? Чи платять вони менше податків? Франція – просто дійна корова! Якби я дозволив собі чверть того, що дозволяє собі пан герцог Орлеанський, який зчинився б галас! Скільки проклять упало б на мою голову! Змовники готувалися скинути мене, вони в цьому зазналися: я хотів захистити себе…»

Король замовк, немов заплутавшись у думках, що обсіли його голову, і боячись образити мене.

Все це правильно, але що розумів Карл X під принципами? чи усвідомлював він причину справжніх чи уявних змов, що мали на меті покласти край його правлінню? Він помовчав, потім заговорив знову: «Як поживають ваші друзі Бертени? У них, самі знаєте, немає причин скаржитися на мене: вони не жаліють вигнанця, який не зробив їм ніякого зла, принаймні наскільки мені відомо. Але, мій любий, я ні на кого не серджуся, кожен чинить на свій розсуд».

Бачачи його м’якосердя, цю християнську смиренність вигнаного й обмовленого короля, я не міг стримати сліз. Я хотів сказати кілька слів про Луї-Філіпа. «Ах! – відповів король. – Герцог Орлеанський… він розсудив… чого ви хочете?… Такі люди». Жодного гіркого слова, жодного докору, жодної скарги не зронив тричі вигнаний старець. Але ж рука француза відтяла голову його братові і встромила кинджал у серце його сина; як забути діяння цієї руки, що не знала пощади!

Я від щирого серця і з неприхованим хвилюванням похвалив короля. Я запитав, чи не збирається він припинити всі таємні стосунки, дати відставку всім комісарам, що ось уже сорок років дурять законну монархію. Король запевнив мене, що вирішив покласти край цим безпорадним чварам; він вже вибрав, сказав він, кількох серйозних людей, у тому числі й мене, щоб утворити у Франції свого роду раду, яка б інформувала його про справжній стан справ. Подробиці я мав дізнатися від пана де Блакаса. Я попросив Карла X, щоб він зібрав своїх людей і вислухав мене разом з ними; він одіслав мене до пана де Блакаса.

Я заговорив з королем про повноліття Генріха V; я переконував його, що в цю пору корисно буде виступити з декларацією. Король, який внутрішньо опирався цьому рішенню, запропонував мені скласти зразок такої. Я відповів шанобливо, але твердо, що ніколи не буду складати декларацію, під якою за ім’ям короля не йшло б моє власне ім’я. Я не хотів брати на себе відповідальність за ті зміни, які можуть внести до документа князь фон Меттерніх і пан де Блакас.

Я пояснив королю, що він перебуває надто далеко від батьківщини, що поки звістка про революцію, що почалася в Парижі, дійде до Праги, у Франції встигнуть відбутися ще два чи три нові перевороти. Король заперечив, що імператор дав йому можливість вибрати місцем свого перебування будь-яке з австрійських володінь, за винятком Ломбардного королівства. «Але, – вів далі Карл X, – усі міста Австрії, де можна жити, знаходяться приблизно на однаковій відстані від Франції: у Празі я не плачу за житло, а в моєму становищі доводиться бути ощадливим».

Благородний розрахунок для монарха, який протягом п’яти років отримував на свої потреби по двадцять мільйонів з державної казни, не рахуючи тих грошей, що йшли на утримання королівських резиденцій; для монарха, який залишив Франції у спадок колонію Алжир і споконвічні володіння Бурбонів, що дають від 25 до 30 мільйонів доходу!

Я сказав: «Ваша Величносте, вашим підданим не раз спадало на думку, що король, можливо, дуже бідує; вони готові зібрати гроші, хто скільки зможе, щоб ви не залежали від чужоземців». – «Я вважаю, любий мій Шатобріане, – зі сміхом мовив король, – що ви ненабагато багатші за мене. Скільки вам коштувала ваша подорож?» – «Ваша Величносте, я не дістався б до вас, якби герцогиня Беррійська не наказала своєму банкіру панові Жóжу видати мені шість тисяч франків». – «Як мало! – вигукнув король. – Чи не потрібно вам ще грошей?» – «Ні, Ваша Величносте, навпаки, мені треба було б докласти всіх зусиль для того, щоб повернути бідній полонянці хоч би частину взятої у неї суми, але я не майстер набивати кишеню». – «У Римі ви жили на широку ногу?» – «Я акуратно витрачав те, що дарував мені король; від цих грошей у мене не залишилося і двох су». – «Як ви знаєте, я зберіг за вами пенсію пера, але ви від неї відмовились». – «Так, тому що у Вашої Величності є слуги знедоленіші, ніж я. Ви виручили мене, заплативши двадцять тисяч франків, які я заборгував під час перебування послом у