Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 1"

Фанаріоти (від грец. Фанар — назви грецького кварталу в Стамбулі, де розміщений екуменічний патріархат) — грецькі аристократичні й купецькі сім’ї, які від 1712 до 1821 р. були господарями Молдавського та Валаського князівств. Їхнє правління відзначалося великими здирствами щодо місцевого населення та непомірною корупцією (див. нижче у наведеній статті тезу про те, що “румунське життя було заражене нефортунною традицією... фанаріотських звичаїв”).

35

“знаний Гегелів приклад про відносини між паном і рабом” — мається на увазі розділ “Феноменології духу” Гегеля під заголовком “Пан і раб”. Згідно з Гегелем, нормальний розвиток суспільства передбачає встановлення того типу суспільних відносин, який існує між паном і рабом. Але ці відносини постійно зазнають внутрішнього перетворення. Раб, виконуючи накази пана, створює йому речі для споживання і насолодження. Але робота одночасно формує і самого раба; завдяки їй він приходить до усвідомлення свого низького становища. Він розуміє, що існує не лише для пана, але й для самого себе. З другого боку, пан, насолоджуючись тим, що створив раб, потрапляє у повну залежність від раба. Раб, виробляючи речі, починає панувати не лише над ними, але й над своїм паном. Протилежні полюси цих відносин міняються місцями: пан стає рабом раба, а раб — паном пана.

36

“як я стверджував в іншій своїй статті” — див. статтю “Русифікація чи малоросіянізація” у другому томі цього видання.

37

Текст доповіді, прочитаної під час роботи круглого столу українських істориків “Проблеми термінології і періодизації у навчанні української історії” (31 травня 1978 р., Лондон, Онтаріо, Канада) Друкується у перекладі за публікацією: Rethinking Ukrainian History / Ed. by Ivan L Rudnytsky with the assistance of John-Paul Himka. — Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta, 1981. — P. 237–242.

Переклад Ярослава Грицака, мовна редакція Володимира Кулика.

У листі до Лева Біласа від 19 липня 1982 р. (box 40, file 834) Іван Лисяк-Рудницький писак “Щодо теми “Дискусії круглого стола”, то це була пропозиція Любомира Винара, який був членом підготовчого комітету конференції. Подібно як Ви, не прив’язую великої ваги до проблеми періодизації. ...Йшлося про те, щоб, так би мовити, “офіційно” устійнити певні засади щодо періодизації й термінології, які на майбутнє мали б зобов’язувати всіх українських еміграційних істориків. Я сам рішуче не погоджуюся з такою авторитарно-бюрократичною настановою в науці. Але, незалежно від інтенцій, мені здається, що дискусія вийшла досить цікава”.

38

“Я проаналізував характерні риси тієї доби у декількох попередніх статтях“ — див. статті “Роля України в новітній історії”, “Структура української історії у XIX столітті”, “Інтелектуальні початки нової України”, надруковані в цьому томі.

39

Первісна публікація тексту: Лисяк-Рудницький І. Февдалізм // Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. — Париж — Нью-Йорк, 1980. — Т. 9. — С. 3480–3483. Доповнена і перероблена англомовна версія Rudnytsky I. L. Feudalism // Encyclopedia of Ukraine. — Vol. 1: А-F/ Ed. by Volodymyr Kubijovyč / Published for the Canadian Institute of Ukrainian Studies, the Shevchenko Society (Sarcelles, France) and the Canadian Foundation for Ukrainian Studies. — Toronto, Buffalo, London. — University of Toronto Press, 1984. — P. 879–881. Друкується за останньою публікацією.

Впорядкування та переклад окремих фрагментів тексту Ярослава Грицака, мовна редакція Володимира Кулика.

До теоретичних питань феодалізму Іван Лисяк-Рудницький раніше звертався у статті “Каразин і початки українського національного відродження” (див. с. 213–218 цього тому).

40

Переклад рецензії на книгу Філіпа Лонгворта “The Cossacks” та пізнішого відгуку на відповідь автора рецензенту. Публікація текстів: Rudnytsky I. L. A Study of Cossack History // Slavic Review. — Vol 31. — N 4. — December, 1972. — P. 870–875; Professor Rudnytsky replies... // Idem. — Vol. 33. — N 2. — June 1974. — P. 414–416.

Переклад Ярослава Грицака, мовна редакція Володимира Кулика.

Філіп Лонгворт (1933 р. н.) — професор історії у МакГільському університеті (Монреаль, Канада). Автор праць з історії Росії та Східної Європи, зокрема книжок: “The Cossacks” (1970); “The Three Empresses Catherine I, Anne and Elizabeth of Russia” (1970); “The Rise and Fall of Venice (1974); “Alexis, Tsar of All the Russias (1984). Листування з Філіпом Лонгвортом з приводу рецензії на його книгу зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 37, file 804).

41

“У тогочасній Європі цього принципу [рівності усіх громадян перед законом] взагалі ще ніде не існувало“ — у своїй відповіді на рецензію Івана Лисяка-Рудницького Філіп Лонгворт вказував, що насправді цей принцип уже в той час існував у Венеції (Longworth Р. Letter to the Editor // Slavic Review. — Vol. 33. — N 2. — June, 1974. — P. 413).

42

Одна з найраніших статей Івана Лисяка-Рудницького, написана ним ще в студентські роки. Публікація тексту: Лисяк-Рудницький І. Розмова про барокко // Наші дні. — Рік II. — Ч. 7. — Липень 1943. — С. 2–3. — Підпис: Іван Брусний. Передруковано в книжці “Між історією й політикою” (С. 54–62). Друкується за останньою публікацією.

43

Едуард Вінтер (1896–1982) — професор історії Східної Європи. Народився у м. Гроттау, навчався в Інсбрукському університеті та Німецькому університеті в Празі. У 1934–1945 — професор церковної історії та доцент історії філософії у Празі. 1945 р. — співзасновник Інституту науки і мистецтва у Відні, у 1945–1951 — професор східноєвропейської історії в університеті Галле, у 1948–1951 — ректор цього університету. З 1951 до 1964 р. — професор східноєвропейської історії університету Гумбольдта в Берліні, а з 1953 р. — одночасно директор Інституту історії народів СРСР. Під час навчання Івана Лисяка-Рудницького у Празькому університеті керував його докторською дисертацією про політичні погляди Михайла Драгоманова (див. коментарі до статті “Михайло Драгоманов”, а також згадку про це в автобіографічній книзі Едуарда Вінтера: Winter Е. Mein Leben im Dienst des Volkerverstandnisses. — Berlin, 1981. — S. 134). Іван Лисяк-Рудницький зустрічався з ним у Зальцбурзі у 1963 р. під час роботи Слов’янського історичного конгресу пам’яті Кирила і Мефодія (див. коментарі до статті “Україна між Сходом і Заходом”); зокрема, на його прохання написав статтю-рецензію “Іван Франко у своїх німецьких писаннях” (див. нижче). У листі до