Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Тут! Ми тут!!! – закричали обидва дівочих голоси.

– Кидайте сюди, по підлозі... Пуша... ламай його!!! – шелестячи й постукуючи на стиках кам'яної плитки підлоги, невеликий ножик у блискучих піхвах вилетів на середину місця цієї епічної битви. Побачивши, що прилетіло до них, Тар'я натурально завила, її обличчя, досі безпристрасне, перекосилося, демонеса кинулася до ножика, але промахнулася – бажання забрати перебило всі її вміння – у ту мить, коли вона вже розтяглася у стрибку, щоб підхопити блискучку, Макс ударив її всією своєю масою. Збив убік. Легке дівоче тіло відлетіло до стіни, вона вдарилася головою і завмерла, сповзаючи додолу з закоченими очима. Пух був на висоті – не гаючи а ні миті підскочив до ножика і за дві секунди розмолотив його зубами на дрібну крихту. У другому зорі Макс бачив, що червоне сяйво навколо каменю в руків'ї, розчиняється в міріаді сріблясто-бурих блискіток туману, з якого складався Пух. А що? Йому пофіг, він і не таке поглинав... від тіла непритомної дівчини відокремився темний згусток, розправляючись у високу, носату стару в чорному довгому вбранні. Її руки витягнулися, гачкуваті пальці потягнулися до людей, що стояли біля стіни і тут у спину їй прилетіла вогняна стріла. Сея ледь встигла накласти нову, як Пух розмотався в довгу смугу сіро-бурого туману, огортаючи привид старої баби і відрізаючи її від людей. Баба завила й затихла, розчиняючись у бурій імлі, а туман дістався до виходу й закрив його, поглядаючи на людей червоними сполохами вертикальних зіниць.

– Ну ось і все... все мила... все закінчилося. – Макс упав на коліна поруч із Рудою й обережно обмацував її голову. Переконавшись, що фізично з нею все гаразд, зробив жест рукою і тіло дівчини піднялося в повітря на рівень його грудей. Довге волосся водоспадом звисало майже до підлоги. "Усе, люба, тепер усе буде добре", – прошепотів їй, проводячи кінчиками пальців по її обличчю, повернувся до людей.

 – Усі стійте спокійно і не смикайтеся. Принцесі ніщо не загрожує. Поводьтеся спокійно і нічого не трапиться. Поки що всім заборонено виходити звідси. Моріта, Лісса – ідіть сюди. Вірон – ви теж.

Коли дівчата несміливо пройшли повз немигаючі очі, що дивилися з туману, неголосно почав:

– Скажіть, той лорд і леді, що були тут увечері, вони де?

– У гостьовому крилі, пане, – Лісса боялася найбільше, але й трималася сміливіше за всіх. – Лорд Ґор і леді Мітар.

– Чудово, – "Дивне поєднання доблесті та страху", – подумав Макс. – Ви можете пройти до них зараз і попросити підійти в той зал, де сьогодні вони спілкувалися з її високістю? Я розумію, що ще тільки чотри години, але це необхідно.

– Так, пане. Леді дуже сувора, але думаю, коли вона дізнається причину, то не буде на нас сильно гніватися.

– За це сильно не переживайте, якщо що – всю провину я беру на себе. А шмагати вас я не дозволю в жодному випадку. Біжіть, нехай ідуть. Вірон... тепер ви... Хто взагалі охороняє принцесу і це місце?

– Тут зараз люди, яких призначили на вимогу ради, пане. Кажуть – раніше її охороняла сотня вампірів клану Рокка. Але... – він зам'явся, – після зникнення принцеси три роки тому, їх відставили від справ, тепер вони допомагають лише інколи, тільки в поїздках. Далеких поїздках.

– Рокка... Чи не з цього клану в принцеси колись була наставниця?

– Я не знаю, пане. Не можу сказати.

– А ви самі як сюди потрапили?

– Лісса попросила когось. Робота потрібна була.

– Добре. Мені потрібно, щоб ви організували охорону її високості надійними людьми. Скільки тут зараз охорони?

– Десять осіб – четверо на воротах, троє по периметру, ну і троє тут.

– Щось можете про них сказати? Їм можна довіряти? – Чоловік задумався. Макс вирішив йому допомогти, – ці троє, що тут зараз, не погані хлопці. Бігли сюди по тривозі, рятувати всіх від трега. Та й зараз, стояли, закриваючи жінок собою. Але чому не прибігли інші? Периметр захищений магічно, все закрито. На воротах можна було залишити й одного, для спостереження. Що це – чітке виконання своїх обов'язків чи боягузтво? Подумайте і вирішіть, хто з них залишиться – мені потрібно, щоб люди були вірні. Не всі можуть бути хоробрими настільки, щоб іти на трега, це не зрада, їм просто не місце в охороні її високості. І ще... я, звісно, вдячний вам за допомогу, але ви маєте розуміти – навіть любляча жінка може помилятися. Ви розумієте, про що я?

– Так, пане, – чоловік трохи зніяковів, але не від вказаної помилки, а від слова "любляча", – але я був не один. Хлопці чекали нагорі.

"Ха... ось тобі, самовпевнений бовдур... не всі блукають коридорами за дівками просто так. Інші ще страхують товаришів у незрозумілих ситуаціях. Будеш знати." – А той, четвертий, якого...

– Він був сам по собі. Я думаю, що він навушник когось там, – Вірон махнув рукою кудись назовні, – тому він і тікати намагався. За мною пішли тільки троє. Решта всі... – хлопець зніяковів, йому було ніяково, – я намагався щось змінити, але мені не дозволили. Усі вони чиїсь ставленики.

– А де якийсь там начальник охорони... хтось же контролює весь цей безлад?

– Він приходить, коли вважає за потрібне. Переважно – коли гроші видають. Йому ніхто не указ, а її високості... було все одно. Тут немає охорони, пане. Я б пограбував цей будинок п'ятьма способами. І спокійно пішов.