Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Що!!! — скрикнув Мелор — яким лісом вас туди занесло.

— Це потім, лікарю, заберіть мене звідси, бажано живою.

— Через пів години буду. Що у вас сталося, яка травма.

— Постріл у лопатку.

— Як давно?

— Приблизно година минула, може трохи більше.

Лікар швидко проговорив мені рекомендації, типу сидіти біля реєстратури і попивати воду. Поклавши слухавку, запитала в дівчини.

— А що це за лікар, що підходив.

— Це завідувач, відділення реанімації, Зарім Рінек. Може вам все ж таки покликати лікаря, хоч пов'язку змінити.

Я кивнула. Мені справді тільки змінили пов'язку і більше ні чого не робили. Не хотіли зв'язуватися з моїм лікарем. Але судячи з облич медперсоналу, я мала дуже паршивий вигляд.

— На скільки все погано? — запитала в лікаря, що робив пов'язку.

— Судячи з вашого стану, втрата крові ще не критична, — мабуть, моє здивування відобразилося на обличчі, — Ви притомні, можете самостійно ухвалювати рішення і навіть пересуватися.

— Тримаюся на чистій упертості.

Лікар усміхнувся і порадив.

— Тоді Ізабелло, раджу вам не розслаблятися навіть коли приїде ваш лікар. Можете розслабитися тільки коли вам почнуть робити переливання крові та зашивати рану.

Я кивнула, запам'ятовуючи сказане, і постаралася зосередитися ще сильніше. Мені не можна засинати, а так хочеться заплющити очі. Лікар, що зробив перев'язку, залишився поруч зі мною і допомагав не заснути. Розминав мої кисті, придавлював больові точки на них. Нагадував щоб пила воду.

Мелор влетів у лікарню і швидко привітався, і мене повели в машину швидкої. Там уже поклали на бік і він став проводити побіжний огляд. Знову забинтував і сказав водієві, щоб їхав швидше.

— Ізабелло, не спи, — сказав лікар, — тобі зараз не можна спати.

Він допоміг мені сісти і притримував, щоб я не впала. Сам паралельно говорив телефоном і віддавав якісь команди. Типу підготувати операційну і кров для переливання.

— Як тебе угораздило?

— Короля закрила, його хотіли вбити.

— Матір Божа, знову. От ідіоти. Ти головне тримайся, ми вже під'їжджаємо.